Більше не відпущу

Розділ 4

 

Анна

​Рівно за сорок хвилин під вікнами пролунав знайомий гудок автомобіля. Анна, кинувши останній погляд у коридорне дзеркало на своє відображення у приталеній чорній сукні та з легким макіяжем, взяла невелику сумочку й вибігла з квартири.

​Оля вже чекала на неї в салоні машини, радісно махаючи рукою з водійського сидіння.

​— Ну нарешті! — вигукнула подруга, щойно Анна зачинила дверцята й пристебнулася. — Я ж казала, що ця сукня створена не для того, щоб пилом у шафі припадати. Виглядаєш приголомшливо! Тепер скажи мені «дякую» за те, що я витягла тебе з твого домашнього заточення.

​Анна не утрималася від посмішки, відчуваючи, як напруга від розмови з мамою й рутинних буднів поступово відступає.

​— Добре-добре, ти мала рацію, — здалася вона, поправляючи волосся. — Але якщо там буде ніде яблуку упасти і музика лунатиме так, що вириватиме вуха, я одразу їду додому.

​— Домовилися! Спочатку просто розслабимося, вип’ємо по коктейлю, а далі розберемося, — підморгнула Оля й різко рушила з місця.

​Дорогою неоон нічного міста мерехтів за вікнами, додаючи вечору трохи легкості й таємничості. Вони прямували до одного з найпопулярніших і найдорожчих клубів міста, де збиралася вся столична молодь, бізнес-еліта та ті, хто просто хотів показати себе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше