Глава 12

​Маріанна тримала Весту за волосся, блокнот був піднесений для вирішального удару. Але, дивлячись на доньку, вона раптом змінила свій хитрий план. Вона не хотіла просто знищити Весту, вона хотіла зламати її дух і виграти час для свого світового апокаліпсису.

​Вона вирішила створити копію.

​«Ти, моя дурна дівчинко, — прошипіла Маріанна, — ти думаєш, ти зможеш зупинити мене? Добре. Я дам тобі шанс. Візьми цей блокнот».

​Маріанна блискавично, одним рухом, намалювала на порожній сторінці щось у своєму блокноті, і з нього випала абсолютно ідентична копія. Це була майстерно створена, несправжня копія.

​«Намалюй, що ти хочеш, — холодно сказала Маріанна, передаючи Весті фальшивий блокнот. — Намалюй, що людей немає і є багато грошей. Бо ти ж знаєш, як я хочу багатства. Я хочу, щоб ти малювала моє бажання». Це була ідеальна ідея плану, щоб виграти більше часу, адже Веста б не запідозрила.

​Маріанна знала, що Веста ніколи не намалює зло, і її план був у цьому.

​Веста, шокована, але рішуча, схопила фальшивий блокнот. У неї в голові пролунав останній крик відчаю і любові до друзів.

​Вона швидко перегорнула сторінки, вкрала ручку у Маріанни і почала писати. Вона не малювала ні грошей, ні смерті. Вона написала:

1. ​"Хаос закінчився, моя мати добра".
2. ​"Блокнот має зникнути назавжди, історія з ним покінчена".
3. ​"Усі друзі, які були перетворені на ляльки, де б вони не були, мають повернутися".

​Маріанна, бачачи, що Веста пише, розгнівалася, але було вже пізно. У той момент, коли Веста закінчила напис, Маріанна швидко написала у своєму справжньому блокноті лише одне слово: "Трансформація".

​І все зупинилося. Червоно-помаранчеве небо зникло. Полум'я на будинках миттєво згасло, залишивши лише обвуглені стіни, які вже не горіли.

​Маріанна дивилася на Весту. Її обличчя почало змінюватися: вона ставала доброю, але це була лише мімікрія. Вона грала свою нову роль. У неї тепер буде більше часу на знищення світу, щоб подумати, як покінчити з цими дітьми.

​Несправжній блокнот у руках Вести розсипався на порох.

​Соня та Ліза, які були скляними ляльками, спалахнули і стали людьми. Макс та Оля, що лежали у скляному спокої, знову відчули тепло життя.

​На вулиці запанував сонячний, гарний осінній день. Небо було чисте, а повітря – свіже, немов жахіття ніколи не було.

​Маріанна, з фальшивою, але люблячою усмішкою, обійняла Весту і сказала, що все забула. Вона була "добра" і вдавала, що нічого не пам'ятає.

​Макс і Оля попрощалися з новими друзями. Вони обмінялися контактами з Кіром — тепер вони були друзями, об'єднаними спільною бідою.

​Спортсменка Діана, хоча її нога все ще боліла, запросила всіх у ресторан.

​Вони замовили багато солодощів, і усі разом, Софія, Ліза, Веста та Кір, їли їх, розповідаючи по телефону Максу та Олі про свою останню битву. Вони забули про біль і втрату, насолоджуючись простим, людським щастям.

​Ввечері вони разом пішли дивитися на захід сонця. Небо було гарне, оранжеве, але цього разу це був природний, теплий колір.

​Усі разом, стоячи поруч, сказали: "Ми змогли!"

​Блокнота вже не існувало. Вони були впевнені, що історія закінчилася.

​Але вони не знали, що це був несправжній блокнот.

​Справжній блокнот, який Маріанна приховала, досі був у руках зла. Вона готувала свій наступний, більш підступний план.

​Це ще не кінець. Це лише початок...