Глава 73

- Ти що там, принца Англії підчепила?! – Вигукнула тоді Юля, і я ледве стримала нервовий смішок. - І усамітнюєшся з ним у замку від папараці? А нас хоч на весілля запросиш?! Я хочу подивитися на королеву Англії в реалі!

Тато навпаки, не повівся на легенду про таємного шанувальника. Зате повірив ідеї секретної роботи, коли я відвела його в інший кінець кімнати й сунула йому значну пачку грошей. Гір не поскупився і видав мені таку суму на кишенькові витрати, що у мене волосся на голові заворушилося. Адже був ще мій особистий рахунок у банку, куди падала зарплата за мою «несподівану спадщину». Але це – потім. Головне протриматися три місяці. І щоб наша підміна не розкрилася. А потім я повернуся до сім'ї з солідним банківським рахунком і розбитим Руслану серцем. А моє місце знову займе законна власниця блогу і любові Междієвського з  Веронікою.

Або... Ніка не повернеться, а я остаточно заплутаюсь у брехні. І залишуся з Русланом і б'юті-блогом. Буду як і раніше брехати своєму мільйону з хвостиком передплатників. І людині, у якого так зрадницьки встигла закохатися. Але скільки ниточці не витися... я чудово це розуміла. Адже спадщина – це бомба уповільненої дії. І в підсумку доведеться щось вирішувати. Говорити правду. І руйнувати те, що буду будувати так ретельно протягом трьох місяців, вірячи у краще. Господи, цей спадок віділлється мені сльозами, я це відчувала. Але відмовитися не могла. Це як дар Диявола.

Я не знаю нікого, хто сказав би «ні» і не продав Дияволові душу, коли той грає на самих потаємних бажаннях. Стати зіркою, хто відмовиться добровільно від цього? А вже кохати і бути коханою... я мріяла про це з самого дитинства, коли моя мама пішла і кинула мене. Але знову потрапила в той же капкан. Мене не любили просто так. За те, що я така, яка є. Руслан закохався в образ, який сам собі придумав, і я просто заповнюю порожнечу. Що буде, коли він дізнається про мене справжню? Розчарується?

Або у мене є шанс закохати його вже в мене справжню? Я брехала сама собі. Гроші, бажання популярності... насправді, мені плювати на це. Я попалася на іншому. Я взяла отруєне яблуко Диявола, в надії, що він дасть мені час. Час з Русланом. Час, щоб пізнати одне одного, нас справжніх, а не наші придумані образи. Час, щоб по-справжньому полюбити один одного... я продала душу за шанс взаємної любові. І якщо запитати мене через роки, я прийняла  таке ж рішення...

***

Час минав, я вже запізнювалася на тренування з дівчатками по самообороні. Але після зустрічі з папою і Юлею у мене всередині все переверталося. Я ніби зробила крок вперед і полетіла в прірву. Крок, після якого не було повернення. Мій розумний годинник на зап'ясті загорівся блакитним, і я згадала, як пів години тому потягнулася до косметички, за ватним диском і засобом для зняття макіяжу. Як на автоматі, немов робот, почала прати косметику – твір мистецтва, справа рук Мії. Як перевтілилася в себе минулу, але так і не відчула себе нею до кінця.

Першими пішли довгі, майстерно нафарбовані вії. Потім прийшла черга декількох відтінків коричневих тіней, ще на одному ватяному диску красувалися сліди та розводи від тонального крему і пудри. Природність нині в моді, але «малювати» її складніше усього. Так говорила Мія. Легкий напівпрозорий кораловий блиск для губ я стерла останнім. І знову переді мною в люстерко пудрениці дивилася – сіра мишка. Відповідний одяг, перука, і в мені ніхто і ніколи в житті не дізнався би зірку інстаграмі – Вікі.

Дивно, але зараз я відчувала себе майже голою, без макіяжу, без яскравого асиметричного блонду, без викликаючого наряду. А ще, по всьому тілу розливалася нескінченна втома. Попереду нові пласти грандіозної брехні моїм підопічним. Як тільки що я натхненно брехала рідним. Заради чого? Заради грошей? Слави? Або все-таки заради високого русоволосого винахідника в окулярах з лукавою усмішкою? Ох, він – єдине, за що варто поборотися в цій, свідомо програшній історії. Але досить лірики, пора на тренування. Зберися ганчірка!