Глава 26. Таня. Діалог

Ми сиділи на лавочці перед підʼїздом. Катя дістала з кишені якийсь брелок і почала теребити його в руках. Я очікувала від неї скандалу, навіть спроб повернутись до квартири, але вона не стала. Це здивувало мене.

Але я все одно злала, що ця дівчина надто непередбачувана. Саме вона завжди була найслабшою частиною команди, але одночасно з тим саме вона змогла організувати все так, щоб Макс дійсно злякався.

Чи хотіла я його покарати?... Схоже, так. Хоч і не хотіла собі в цьому зізнаватись. Я хотіла, щоб він відчув біль. У нього не було нікого близького і важливого, тож єдиний спосіб зробити йому боляче був зломити його морально. Для цього Катя годилась більш ніж будь-хто інший.

Діма одразу зацінив мою пропозицію... Хоча, навіть не знаю, чи варто казати що то був наш план... Все ж, саме Катя організовувала майже всі дії «фанфана 123». В неї це виходило так природньо, що мені і самій ставало страшно.

Я не знала, чим її так сильно розчарував Макс... Все ж, вони навіть не були знайомі. Скоріш за все справа була в її листах, на які він не відповідав.

Вона, як і я, страждала від нерозділеного кохання, в цьому була вся справа.

Я подивилась на дівчину.

Катя була дуже симпатичною... Стрункою, з довгим волоссям, високою... Практично, як модель. І вдягалась вона завжди модно. Не надто відверто і зі стилем. Хлопці, певно, пачками падали до її ніг.

Навіть той же Богдан... Він же точно цікавився нею. Я бачила...

І до речі сам Богдан взагалі здався не таким вже й поганим хлопцем.

Але найкращим завжди був Діма. Шкода, що я не могла взяти і закохатись у нього замість Макса...

Макс... Скільки слів було не сказано...

Інколи я відчувала, що насправді я ще більш помішана, ніж Катя. Але в той самий час розуміла, що всі мої таргани завжди залишались у мене в голові, а не йшли далі.

Хоча, я не знала як краще. З одного боку, Катя була більш вільною... Вона завжди просто робила те, що хотіла. І це було те, на що я сама ніколи не могла зважитись.

При цьому всьому вона була й на диво обережною. Ніколи б не подумала, що така людина, як вона, взагалі може бути настільки обережною.

— Таню, що буде далі? — раптом запитала мене Катя.

— Що ти маєш на увазі? — перепитала я.

— Діма... Що він зробить з Богданом?... — вона подивилась мені в очі.

І її погляд здивував мене. Він був переляканий, дійсно переляканий. Вона переживала за Богдана? Я завжди думалащо Богдан для неї — це лише засіб...

Але щодо її питання... Насправді, я не знала відповіді.

Я не знала, що саме станеться за дверама тієї квартири. Знала лише те, що Діма щиро ненавидів Макса і що якщо він остаточно розколить Богдана, то це може закінчитись навіть трагічно...

Але я дала слово.

Перед тим, як ми всіх зібрали, Діма поговорив зі мною і попросив зробити всього одну річ: увести Катю тоді, коли він скаже. Я хотіла заперечити, але він не дав... Потім я подумала, що буду орієнтуватись по ситуації... Я не хотіла залишати його наодинці з Богданом.

Ні, до Богдана я не відчувала аж надто сильних жалощів. Нехай він був не таким вже й поганим, але все одно він був брехуном. Діма все вирахував. Діма знав, що канал тепер належав йому...

А що як сам Богдан має якийсь стосунок до... Ні, не треба думати над цим. Я так само думала на Діму, на Катю... Всі ці підозри дорогих мені людей робили тільки гірше. Я тонула в павутинні здогадок, які не могла підтвердити, варилась в соку своїх підозр, поступово вмираючи...

Так, моя душа, щось добре і світле, воно вмирало. Підозри жерли зсередини, руйнували все на своєму шляху...

Інколи я дійсно думала, що краще б вже була як Катя...

— Таню, скажи мені правду, — знов сказала вона.

— Я не знаю, — тихо відповіла я.

— Ти не можеш не знати, — Катя усміхнулась.

— В якому сенсі «не можу не знати»? — я злегка насупилась.

— В прямому, — вона дивилась мені в очі. — Знаєш, я завжди заздрила тобі, Таню...

— Мені? — перепитала я. — Але чому?

Я не розуміла її і до цієї заяви, але зараз і зовсім була шокована.

Заздрити такій як я... Я ж завжди просто пливла за течією, обирала якість прості і безпечні шляхи. Моє життя завжди було передбачуваним і нудним, авжеж до зустрічі з Катею і до нашого спільного «проекту».

Чому ж тут заздрити?

Я дивилась на подругу.

Вона не поспішала з відповіддю і теж просто дивилася на мене.

— Ти вмієш діяти на холодну голову, керувати своїми пристрастями, не даючи їм керувати собою, — нарешті сказала вона і усміхнулась.

— Ти теж, — я не відводила погляд.

Це була правда. Не зважаючи на доволі непередбачуваний характер, Катя вміла контролювати себе і це дійсно викликало повагу. Вона примудрялась не видати себе, ходячи по лезу ножа.