3.2

"Шаазі?"

Я здригнувся, виринаючи з думок, і поспішно розтиснув пальці, відпускаючи голубине пір'я.

Але - не "демон", а по імені. Вже прогрес.

"Вибач. Твій шеф — те ще чарівне створіння. Я надто сильно стиснув?”

“Ти, може, забув, але я, щоб його, бойовий янгол, – зауважила вона трохи роздратовано. — Щоб нашкодити мені, тобі знадобиться трохи більше, ніж мене стиснути. Але… не хочеш пояснити, що саме між вами сталося?”

"Та ні, не дуже."

“Точно? — який голосок вкрадливий! Їй би з таким у наш відділ. — Бо я твій Хранитель, якщо ти не забув. Нам потрібно знати більше про підопічних, щоб якісно їх захищати.”

"Ти начебто була не в захваті від своєї посади."

"Це не означає. що я не готова добре виконати свою роботу.”

“Та гаразд! Визнай, що тобі просто цікаво.”

“Що ж. Так, мені цікаво. Я досить звичайний ангел. В аналогіях на нинішній людський світ мене можна було б назвати, напевно, слідчим у справах про окультні вбивства.”

Ось це цікаво, до речі.

"Тобто, ти працювала серед слідопитів Вафа?"

“Так. Допомагала паладинам та іншим нашим людським представникам полювати на шанувальників тобі подібних, які перетнули межу.”

"На зразок тих культистів?"

“Ну, більш-менш. То що, розкажеш? Не думай, що тобі вдасться так легко збити мене з думок. Що сталося між тобою та Варифіелем?

“Та нічого такого вже особливого. Ми з ним вперше зустрілися за часів царя Печаті. Я був одним із рабів персня. Якщо ти розумієш, про що я."

"То ти - один з тих?!"

“Ну, якщо ти маєш на увазі “один із сімдесяти двох”, то так. Прошу любити і шанувати, маркіз Шаазі. Але врахуй, що весь цей пафос вигадали в Середньовіччі. Тоді взагалі любили всяке подібне. Але раніше, в епоху обручки, про це все ще не було мови. Ми не мали титулів. Ми були навіть не демони, не зло… Ну, просто ми.”

Вона трохи помовчала, насупившись. Я йшов коридором, намагаючись уявити, про що саме вона може думати.

"Невже Варифіель теж?.."

Я навіть пирхнув.

“Це Ваф? Вокстись! Його вже ніколи не треба було зв'язувати волею всяких там брязкальців, щоб втягнути на всю цю заварушку. Навіть коли він був ще людиною…”

"Він був людиною?!"

“Коли ми зустрілися вперше? Так. І ми вже тоді, чесно тобі скажу, були не в захваті одне від однго. А потім Ваф ще й уклав контракт із кимось із ваших вищих. Я не про Стародавніх, якщо що, і не про всякі там шестикрилі очі й кільця — так високо він зроду не літав. Та й, будемо чесні, такі хлопці його б і слухати не стали, а просто на місці спопелили, разок на душу глянувши — там завжди все було зрозуміло... Але хтось нижче рангом, з добиваючих драконів або благословляючих війська у шлях на благородні вбивства неправедних, там точно відзначився.”

“По-перше, ти перебільшуєш. По-друге, янголи не укладають угод.”

“По-перше, я демон, і мені посадою передбачено не любити ангелів. По-друге, це є демагогія. Якщо ти щось не називаєш угодою, а називаєш якимось іншим чином, суть явища від цього не зміниться. І до речі, про не-угоди: а сама ти як стала янголом?”

Я намагався не видати, наскільки сильно мене турбувала відповідь на це запитання.

Тут треба пояснити, мабуть, що янгольська братія, як і демонічна, дуже неоднорідна. У класифікаціях плутаються не лише люди, які намагаються вивчати нас, але й ми самі. Існує безліч різних шляхів, якими ряди, так би мовити, протиборчих команд можна поповнити. І, всупереч міфам, далеко не завжди це включає всякі там падіння з небес, початок творіння та інші цікавості. Та історія, яка у спотвореному вигляді відома людям і була по-різному переказана в різних релігіях, стосується лише Стародавніх та їх складних, заплутаних взаємин з Майстром нашої сітки ймовірностей. До речі, мені доводилося чути, що в сусідніх відображеннях подібна історія теж мала місце, хоч і в іншій формі.

Хто б там що не думав з цього приводу, але Стародавніх, дітей зірок, старовинних богів та інших великих, які брали участь у тих розбірках і мали відношення до початку всієї цієї історії, не так уже й багато. І вони, якщо вже відверто, від так званих земних справ настільки далекі, наскільки можуть бути. Одного нашого Шефа згадати, який як той ховрах: всі про нього говорять, але ніхто в очі не бачив ... Втім, не зрозумійте хибно, я вважаю за краще залишатися з приводу нього в щасливому незнанні. Просто веду до того, що самі Стародавні — істоти у всіх сенсах вкрай масштабні, яким за великим рахунком на людські проблеми більш-менш начхати. Як і, втім, на наші локальні противоборства бобра з козлом. Ні, Стародавні можуть іноді втрутитися заради розваги, але не більше. Для істот на кшталт них концепції добра і зла актуальні приблизно так само, як для синього кита мурашина анатомія. І розгрібати наші, так би мовити, стайні, день за днем днем ганяючись за сумнівної якості душами і проштовхуючи інтереси своєї сторони сили… таким ідіотизмом ніхто з Стародавніх у житті займатися не стане. Як мінімум, на постійній основі.

У Стародавніх, якщо на те пішло, зрештою немає сторін як таких.

Є ще, звичайно, всяке там старші менеджери, на зразок нашого керуючого. Ці вже спеціально для протистояння бобра з козлом створені, а тому на цю тему постійно вкрай збуджені. Проте їх не так багато. І форму вони часто мають таку, що носитися світом і самостійно займатися пропагандою у них ніяк не вийде.

Для того й потрібні ми, звичайні сущі. І ряди безсмертних армій постійно потребують поповнення.

Величні воїнства добра і зла поповнюються у різний спосіб. Тут тобі і перероджені язичницькі божки нижнього рівня, і втілені духи слабеньких природних явищ, і навіть уречевлені емоції чи ілюзії.

А ще, звичайно, люди.

Звичайно, не можна сказати, що будь-який рандомний пан Даздрадупій із вулиці може, подавившись хот-догом, стати ангелом чи демоном. Для такого підвищення (або пониження, як подивитися) має багато чого скластися - на колі перероджень, в особистому Призначенні, в сумарній вазі прожитих життів, в якісній вазі душі ... Але ще, звичайно, потрібне волевиявлення.