2

*

— Не розкажеш, як тобі це вдалося?

Я зкоса подивився на Бала.

— А більше тобі нічого не розказати? А може, ще й показати що-небудь? 

— Я тебе прошу, чого я там не бачив?

— Теж вірно. Так чого ти докапуєшся?

Приятель вишкірився, жонглюючи своєю улюбленою заточеною ручкою з кров’яними чорнилами.  

— Та годі вже, Шазе! Я знав, звичайно, що Айм у нас лох, не без того. Але ти за один день закрив контракт, над яким він вбивався останні сім років. Та ще й з благословленним! Так що давай, вихваляйся!

— Віриш, той благословенний мені сам контракт запропонував — пощастило. 

— О так, розкажи мені ще, що таке везіння! Вже забув, що то моя спеціалізація? І кому, як не мені, знати, у якій мірі вдача, наче вибаглива рослина, залежить від створених для неї умов…

Я застогнав. 

— Бел, не декламуй мені тут з виглядом пророка очевидні речі! Я кажу тобі правду: клієнт сам запропонував контракт, Айм його чудово підготував. Пощастило. Але є там деякі моменти…

— Моменти?

— Розкажи мені більше про цього аймового “смертельного клієнта”. 

Бал примружився.

— Он воно як… І чого тебе це цікавить?

— Для загального розвитку, якщо бажаєш знати! Не хочу проблем. Бажаю точно переконатися, що мій новий клієнт там ні до чого. 

Бал, не відводячи від мене гострого погляду, посміхнувся.

— Я вже сказав тобі, того забанили. Чи в тебе є причини вважати, що там щось нечисто?

— У нас усе нечисто, робота така, — посміхнувся я ліниво. — Просто хочу переконатися, що не закінчу, як Айм. Не подобається мені той… Благословенний. Тобі Айм щось розповідав про нього?

Бал відвернувся та потер ріг. 

— Сам знаєш, Айм був дивнуватий хлопець з дурним стилем роботи. Ми з тобою йому не подобалися, у нього лишалися усілякі ілюзії на тему гуманізму та іншого незрозумілого абстрактного лайна, від якого в теорії спілкування з людьми повинне було швидко відучити. Він рідко говорив зі мною відверто.

— Але ти знаєш, що сталося з Аймом. Звідки, якщо не секрет? В загальній базі він записаний як просто “знищений”, без подробиць. 

— Хм. Ось навіть не знаю… Є у мене відчуття, що тобі дійсно потрібна ця інформація. Що запропонуєш натомість?

Ну звичайно, цього і треба було очікувати.

— А чого ти хочеш?

— Дай подумати… Мені тут роботу підкинули, нудну і муторну. Візьми на себе — я тобі дам інформацію щодо твоїх запитань. Що скажеш?

А що тут казати? Вліз я з цим замовленням по самісінькі гланди, тому що про смерть Айма у відкритих джерелах немає нічого, окрім кількох жалюгідних слів. “Знищений при порушенні посадових інструкцій. особиста справа заблокована, контракт обнулений” — і на цьому фініте. 

Що, на мій погляд, якось не дуже добре пахне… Та ну добре, що вже там: смердить так, що хоч біжи. Бувають такі замовлення, про які з найпершої секунди одразу розумієш, що вляпався. Це якраз той випадок. 

Знову ж таки, мій приятель Белаал, при усіх моїх глибоких дружніх почуттях (яких немає), по суті своїй та ще скотиняка. Як і всі ми в цьому офісі. Але Бел, якщо чесно, навіть серед нас виділяється деяким… трохи черезмірним скотством у деяких питаннях. І погоджуватися на угоду з ним…

Але серйозно, чи великий у мене вибір?

— І що там за “нудна і монотонна” робота? — уточнив я. 

— Та нічого дуже цікавого, правду сказати! У нас там просто чергові культисти завелися, треба до них піти, явити, так сказати, Шефову волю. І оце усе.

Я тихенько застогнав.

Культи, що поклоняються демонам, у нас в конторі… скажімо так, не сильно люблять. Ми з ними працюємо, звичайно, куди ж без цього. Але насправді віддачі від цих чудових особистостей традиційно набагато менше, ніж проблем. Трапляються серед них і відносно адекватні, звичайно, але переважна більшість —неадеквати з вавкою у голові. А втім… 

— Ну добре, — гмикнув я, — давай вже сюди своїх культистів. Так і бути, схожу, явлю Шефову волю та інші комплектуючі. Але це тільки у тому випадку, якщо інформація буде того коштувати. 

— Ох, який ти складний… Знаєш Лихваря?

— Та хто ж його не знає?

— Ну от, є вірогідність, що він знайомий з екзорцистом, до якого звернувся клієнт Айма. Можливо, Лихвар навіть продав цьому екзорцисту ту саму язичницьку іграшку, що вбила Айма… Втім, я тільки гадаю.

Щоб його. Ну хіба не чудовий день?

*

День видався муторний.

Не сказати щоб складний, скоріше тягомотний до стадії “та коли ти вже, щоб тебе, закінчишся, га?”.

Офісом розповсюдилася чутка, що Шеф планує до нас навідатися. Насправді нісенітниця, звичайно, бо Шеф тут ніколи особисто не з’являвся. Але наш гендиректор все одно з цього приводу досить сильно очковав — можливо, просто по інерції. Його щупальця вилазили з усіх категорично непридатних для таких цілей офісних щілин (не найприємніше видовище у світі, варто зазначити; я особисто був просто щасливий, що демонам не треба відвідувати туалет). Але навіть з урахуванням цього тентаклі гендиректора трохи нервували, м’яко кажучи. Вони однією своєю присутністю тактовно натякали, що з нами буде, якщо у звітах закрадеться яка-небудь помилка, план не буде виконано або усе з цієї ж опери. 

Не те щоб у мене були з цим проблеми, правду сказати. Так-то я останні роки був найбільш результативним співробітником у відділі марнославства — або одним з найбільш результативних, що вже точно. Інше питання в тому, що я ніколи не розділяв деяку… бюрократичність, що була властива нашому відділу. І, якщо чесно, за звіти сідав тільки тоді, коли ситуація набувала статус ЖПВДК (що кодовим позначенням того самого жареного півня, що клює у дупу; кажуть, між іншим, що одного разу Бал оживив такого… Але то вже зовсім інша історія. У яку я, знаючи Бала, цілком вірю: жарені зомбі, кури вони там чи люди, цілком вписуються у його стиль роботи). 

Тому мені довелося майже весь день просидіти над інтерактивною пентаграмою, організовуючи записи про свої безсмертні подвиги та складаючи список вдалих контрактів. І культистів, і Лихваря я таким чином відклав на вечір — подалі від роботи, зацікавлених очей Бела та тантаклів гендиректора.