1.3

 *

Я люблю світських левиць.

Добре, то дійсно не зовсім точне, але в якійсь мірі все ще чесне висловлювання… Я не те щоб любив їх, але мені дійсно подобається з ними працювати. 

І сьогодні я навідався до однієї зі своїх найулюбленіших клієнток.

Мадам Ю. (ваш світ ніяким чином не торкається до нашого, і ви все одно забудете, що прочитали, або не зрозумієте — але я все ще не хочу називати справжніх імен клієнтів; демонічна етика, якщо хочете — у нас все складно з іменами) пройшла звичайний шлях клієнтки нашого відділу. Цього разу обійшлося без суконь, зникаючих опівночі, і загубленого взуття; в цілому і іншому, однак, все як по нотах: дівчина з міста на околиці здорового глузду, з сім’ї типу “айкью за ціною двісті за двох”. Дівчинка, яка усіма силами намагалася з цього лайна вигрести. Класична дорога через міжміські автобуси, чужі підсобки, ліжка, нічні клуби, категорично заборонені для смертних речовини та все інше, усім зрозуміле. В якийсь момент, опинившись використаною та покинутою на узбіччі життя, вона уклала зі мною угоду. І я відпрацював класичне перетворення гарбуза у карету, з не особливо й прекрасним, але дуже багатим і впливовим принцем.   

Але казки, які розповідають демони марнославства, ніколи не закінчуються весіллям. 

Найцікавіше зазвичай починається після. 

— Ну здоровенька будь, моя люба, — посміхнувся я їй з глибини дзеркала. — Ти прекрасна, сумнівів нема.

І що ж, вона була. 

Навіть зараз, у свої два з половиною рази вісімнадцять, вона лишалася диво якою гарною: підтягнута блондинка з породистим лицем, яким я міг по праву пишатися (сам проект для пластичного хірурга розробляв, щоб ці ентузіасти від медицини у своїй звичній манері не зробили забагато зі скулами, губами та усім іншим). 

Ю. тепер завжди віддавала перевагу, знову ж таки відповідно з моєю порадою, стриманим елегантним лініям, костюмам жіночним та без надлишків, з тонкими нитками дійсно дорогих прикрас, однією з яких була моя особиста демонічна печатка, виконана у формі підвіски… Коли ми зустрілися вперше, вона носила яскраві вирвиоко-кольори, дешеву біжутерію, що більше нагадувала збрую, та майже до сліз вульгарні фасони. Її манери, і стиль, і знання, і навіть голос… якою б дівчина не була красивою, це не допоможе, коли вона настільки дешева.

Що ж, я те виправив.    

І тепер жінка, що стояла перед цим дзеркалом, по праву могла назвати себе іконою стилю. Таблоїди частенько порівнювали її з античною богинею, і я радів тому, наскільки бездоганно мій проект спрацював. Я, якщо бути чесним, завжди мав деяку слабкість стосовно язичницьких фасонів на красивих жінках — тож завжди одягав відповідно своїх ляльок. І Ю. не була виключенням. Що там не кажи, а є у цьому світі речі, які личать жінці завжди — особливо сильній, впертій та хижій жінці. 

Локони кольору гречаного меду, зібрані так, щоб підкреслити прекрасне благородне обличчя з витонченими рисами, сукня оманливо-простого крою, поєднання білого кольору, міді та янтарю — о так, поза усяких там сумнівів, вона була прекрасна. І то була теза, у якій світська хроніка завжди була зі мною цілком солідарна. 

Тільки от сьогодні в глибині цих красивих огчей ховалося щось нове. Що ж, не дарма індикатор показав перехідний етап, чи не так?   

— Доброго дня, Шаз, — протягнула вона, и голос її був глибоким та тягучим, неначе мед — також один з моїх дарунків, між іншим. — Пробач мою нав’язливість, мій милий, але я хотіла побалакати з тобою напряму, а не через одну з тіней. Так, усе ж будемо класичні… Хто у світі всіх миліше, Шаз?

Я реготнув.

— Ти знаєш вірну відповідь, моя люба. 

— Будь вже добрий озвучити!

Я посміхнувся. 

— Ти прекрасна, сумніви геть. Та є на світі одна, хто нині прекрасніше за тебе…

— Вона його секретутка, чи не так?

— О, моя люба, не будь такою неполіткоректною. Я майже впевнений, що вони їх називають секретарками або помічницями у наші продвинуті часи…

— О, та досить молоти язиком! Я знаю, що ти можеш це робити цілий днь!

— І не тільки це, — я провів роздвоєним язиком по губах.

— Так, це я також знаю, — вона видала свою кращу усмішку з присмаком пороку — о, це вона вміла краще за багатьох інших. 

І не тільки це.

— Та добре, залишимо пікантні спогади на потім, — тряхнула головою вона. — Краще скажи мені: він з нею спить?

— Ти й сама чудово знаєш, що це так і є, моя люба. Але твого поважного чоловіка навіть у мене язик не повернеться назвати зразком вірності, чи не так? В сухому підсумку ти сама була спочатку його коханкою, а потім вже дружиною. Третьою і останньою… на момент, коли я востаннє перевіряв.

— Ти не допомагаєш, Шаз.

— А, полиш це, о прекрасніша. Я можу тебе завірити, що тобі з тієї сторони нічого не загрожує. Ти сліпуче популярна, моя люба. Твоє обличчя не зникає з першої смуги модних журналів, голос моєї жіночої іпостасі, який я тобі позичив, люди знаходять чарівним і незабутнім, твій син, чудова дитина, так само чудово виглядає на сімейних постановочних портретів, твоє драматичне фото з благодійних акцій завжди подібне ангельскому пришестю… Чого ж комусь на зразок тебе хвилюватися через якусь новеньку актрису, співачку, секретарку, стюардесу… Право, скільки їх вже було, і тебе ніколи це не хвилювало. Що ж змінилося?

Вона відвела очі.

— Ця інша. Є щось про неї… Не можу пояснити, що саме, але щось з нею не так… Ти знаєш все на світі, Шазе! Ти відкриваєш таємниці. Тож відкрий мені!

— Та що там відкривати? — позіхнув я. — Теж мені загадка тисячоліття… Він її кохає, тільки й усього. І це навіть взаємно, я б сказав.

— Тільки й усього?! І ти так спокійно про це говориш?!

— А чого тут хвилюватися? Твій чоловік так чи інакше не стане ризикувати передвиборчою кампанією, підтримкою електорату та твоїми нинішніми зв’язками тільки заради кохання. Не та людина. Не в вашому світі, моя люба. А почуття… кого вони взагалі хвилюють?