1

Привіт

*

Ну що, давай-мо знайомитись? 

Мене звати Шааксі, і я — демон. 

Звучить, правда, як привітання у якомусь черговому клубі анонімних любителів сидіти рівно на дупі чи щось на кшталт того. Але я здорово сумніваюся, що хтось вже придумав клуб анонімних демонів… Хоча, між іншим, треба буде внести це у список ідей для наступної літучки. Буде цікаво подивитись на те поважне панство, яке у той клуб почне приходити. Точно ж наші клієнти, га! ну, або людських психіатрів… Або спільні, що також частенько буває.

Специфіка роботи, що вже там. 

Ладно, про що я тут був казав… Вгадайте з трьох раз! Ні? Ніхто? Ти там, на задній парті, також ні? Ну, хай вже буде! А я — так, неочікувано! — знов про роботу. 

Прийшов час йти у відпустку, о так. Тільки от хто б мене туди послав, щоб піти! Робота ж в мене пекельно цікава. у самому що й не є прямому сенсі цього слова. І там просто, як би це так сказати, горю. 

От тільки вчора горів, о так: нарвався на чергового борця зі злом, великого любителя популярного кіно про супернатуральних братів, сірників, бензину і варіацій на тему очищаючого святого полум’я. І мені все ж по цей день цікаво: чи є на світі той сорт зла, який борці зі злом не здатні вчинити заради своєї священної місії?..

Втім, це мене вже кудись не туди занесло. За філософію мені не доплачують, чи не так? А міссіонерами у всіх їх проявах у нас, слава яйцям, геть інший департамент займається. Мені їх виклик випадково перенаправили, там усі оператори зайняті були, бо у них там останнім часом забагато клієнтів розвелося. Пошесть якась, не інакше.

Але взагалі, звичайно, факт лишається фактом: я на работі, поважні мої панове, і тону, і корю, і літаю, і вибухаю, і по чужих ліжках вошкаюсь, і ще багато іншого, геть веселого. Не життя — чисто фестиваль! І я на тому святі безглуздості вже до того дожився, що й блог он завів, вам на радість. 

Якщо чесно, то мені це зробити психоаналітик порадив. И не треба, будь ласка, одразу усякого різного! Хто сказав, що демони не можуть відвідувати психоаналітиків? Що ще за, прости Легіоне, побутовий расизм? Души в нас може все ж нема, але тонкої душевної організації ніхто не відміняв! А з такою работою… Тим більш що в мене клієнтів серед психоаналітичної братії стільки, що обирай не хочу! І знижечку по старій пам'яті зроблять, і з розумінням поставляться, і оце все разом. 

Тож буду я до вас, панство, час від часу приходити, щоб на тяжке своє життя підневільне поскаржитися. Тому що хто вже хто, а я з усією відповідальністю можу сказати: робота в мене — пекельна!  

_____

Запис 1. Про велич

*

Ніколи такого не було, і ось знову: день на роботі мав я пекельно нудний.

Серйозно, я мало не заснув над своєю інтерактивною пентаграмою! Не домагала навіть кава. І так, звичайно, у нормальній ситуації цей смішний людський декокт і не повинен діяти на нас — інша конституція тіл та все таке інше. Але тут, у пекельному офісі, каву роблять дійсно міцною: велика пачка на кавоварку, розбавлена тим самим чудовим перцем, з якого час від часу роблять бомби. Завдяки такому рецепту кава хоча б допомагає одразу не заснути. 

— Що за день, га? — Бал, мій сусід, потягнувся до хрусту кісток та окреслив хвостом чергову марку на стіні. — То божевільні, то нудьга, то ідіоти. Ще й Айма немає!

Я знов зкоса подивився на пусте місце. Миляга Айм був, треба то визнати, трошечки дивнуватим хлопцем, навіть по нашим міркам. Але з ним, якщо чесно, було якось веселіше.

— А коли він повернеться?

— Ніколи, — вишкірив ікла Бал. — Черговий клієнт найняв, не інакше як для різноманіття, екзорциста, який дійсно щось вмів, та ще й мав з собою кілька іграшок з язичницьких храмів. Далі сам розумієш: беззахисний, зв’язаний контрактом демон у колі… Айм не вигріб. 

Он воно що.

— Речі трапляються на цій роботі, — сказав я і зробив ковток. Що вони додають до кави у ці дні? Гірчить набагато сильніше, ніж зазвичай. 

— Ага, речі трапляються, — гигикнув Бал. — Ненавиджу людей! Ось кажуть, що ми повинні до них ставитися з розумінням і один Шеф тільки знає, з чим ще, вивчати їх і краще розуміти. Але давай чесно: там нічого вивчати. Є лише один простий секрет про людей, який демон для свого успіху має знати про людину: вони просто брехливі тварини, одягнені у м’ясний мішок. Вони ініціюють угоди, приходять до нас за різноманітними благами і купаються у темряві, як у басейні, поринають глибше і глибше. Але потім раптово і зовсім-зовсім неочікувано виявляється, що у всього є ціна. І, що серйозніше забаганки, то вона непомірніше. В цьому й сенс, чи не так? Але проблема в тому, що, коли час розрахунку приходить, вони дуже не хочуть платити. Вони наймають екзорцистів, моляться усім богам разом, збирають різний срібний брухт, шукають різні інші способи нам зашкодити — усе для того, щоб не платити по своїх рахунках. Неначе це може допомогти, серйозно! Саме тому людській мразоті вірити не можна.

— Точно. Що з кавою сьогодні? Смакує, наче пластикове лайно.

— Просто саммарі усього нашого життя… Та добре, скоро на місце Айма прийде хтось новенький, благо нашого барта багацько. Але, поки нам ще нікого не відправили, доведеться удвох працювати за трьох. І наступний “величний” твій. Я вже з трьома сьогодні пропрацював та ще одного просто не вивезу. 

Я скривився та почухав рога.

— Слухай, можно мені краще кілька світських левиць та молодих чаклунчиків? Ти знаєш, я більше люблю з ними працювати.

— Хочеш приватизувати всі розваги? Офіційно перетопчешся, Шаксе!  Бери собі чергового величного та незрівнянного, у нас їх довбана черга. Не сподівайся з’їхати! 

Я похмуро подивився на кавоварку.

Мені потрібна пекельно велика доза кофеїну.