Минув рік.
Весняний Київ потопав у цвітінні каштанів, а крізь панорамні вікна пентхауса Демидових пробивалося тепле ранкове сонце. Аня сиділа в затишному кріслі-гойдалці, тримаючи на руках крихітний згорток із блакитною стрічкою. Маленький Данило Артурович Демидов солодко сопів, уткнувшись носиком у мамині груди.
Двері спальні безшумно прочинилися. Артур увійшов тихими кроками — чоловік, чиє ім'я досі змушувало тремтіти конкурентів на біржах, зараз виглядав абсолютно домашнім. На ньому були прості джинси та футболка, а волосся було злегка розпатлане.
Він опустився на коліна біля крісла Ані й обережно, наче боявся зламати, поцілував спершу крихітну долоньку сина, а потім губи своєї дружини.
— Як мій головний капітал? — тихо, з тією самою фірмовою оксамитовою хрипотою запитав Артур.
— Твій головний капітал щойно нарешті заснув, — з посмішкою прошепотіла Аня, поправляючи м'яку ковдру малюка. — А його батькові, здається, пора збиратися на відкриття нового терміналу?
Артур відкинувся на спинку крісла поруч і лагідно взяв Аню за руку, перебираючи пальцями обручку на її безіменному пальці.
— Термінал зачекає. Я передав усі повноваження Марку на сьогодні. Він чудово справляється з відкриттям, а його донька, до речі, отримала грант від твого благодійного фонду на навчання.
Аня задоволено кивнула. За цей рік вона не просто стала дружиною мільярдера. Вона очолила великий соціальний напрямок «Демидов Груп», допомагаючи талановитим дітям із бідних родин та фінансуючи медичні заклади. Артур дав їй усі ресурси світу, але головне — він дав їй свободу залишатися собою. Проста дівчина з провінції змінила не лише його серце, вона змінила філософію його величезної бізнес-імперії.
— Знаєш, — Артур підвівся, обережно забрав малюка з її рук і переклав його в колиску, а потім повернувся до Ані й притягнув її до себе, обіймаючи за талію. — Рік тому я був упевнений, що тримаю під контролем усе життя. Кожна цифра, кожна угода, кожне правило було прораховане. А потім з'явилася ти з цим бісовим латте на мигдалевому молоці.
Аня тихо засміялася, притискаючись обличчям до його міцних грудей, де під тонкою тканиною футболки досі вгадувався старий шрам. Але тепер цей шрам більше не болів. Він став просто нагадуванням про ніч, коли народилося їхнє справжнє майбутнє.
— І яке з твоїх правил тепер головне, Артуре Володимировичу? — піднявши очі, запитала вона.
— У мене залишилося лише одне правило, Анно Демидова, — він нахилився і прошепотів їй прямо в губи за секунду до палкого поцілунку. — Завжди бути ближче, ніж дозволено. І грати виключно за твоїми правилами.
#3587 в Любовні романи
#1596 в Сучасний любовний роман
службовий роман, владний бос, багатий герой і сильна героїня
Відредаговано: 30.10.2026