Минув місяць. Портові доки, стрілянина та нічний жах в ангарі залишилися в минулому, яке тепер здавалося лише моторошним сном. Віктор Коваль чекав на вирок суду в слідчому ізоляторі — його кримінальна імперія була повністю демонтована юристами Демидова. А в палаті приватної клініки вже впевнено ходив Марк. Куля зачепила легеню, але міцний організм начальника охорони та найкращі хірурги зробили неможливе. Донька Марка прилетіла з Лондона і не відходила від батька ні на крок, а Артур повністю оплатив лікування і повернув друга на посаду голови служби безпеки, показавши, що справжнє прощення існує.
Аня стояла посеред величезного білого залу весільного салону. На ній була сукня мрії — невагома, виткана з найтоншого французького мережива, з довгим шлейфом. Вона більше не почувалася «сірою мишкою». Вона була жінкою, яка пройшла крізь вогонь і воду заради свого кохання.
— Тобі неймовірно личить, доню, — тихо промовила її мама, витираючи сльози радості. Завдяки Артуру вона пройшла повний курс лікування і тепер виглядала здоровою та щасливою.
Двері салону відчинилися, і в дзеркалі з’явилося відображення Артура. На ньому був ідеальний чорний смокінг. Замість колишнього холодного, розрахункового погляду в його очах тепер горіло таке безмежне тепло, яке він дарував лише їй одній.
— Артуре, не можна дивитися на сукню нареченої до весілля! — грайливо посварила його Аня, повертаючись.
— Для моїх правил тепер є лише один виняток — це ти, — посміхнувся він, підходячи ближче та обережно обіймаючи її за талію, щоб не пом’яти мереживо. — Тим паче, весілля вже за три години. І я прийшов, щоб віддати тобі твій перший весільний подарунок. Сюрприз, про який я говорив.
Артур дістав із кишені піджака невелику оксамитову коробочку. Аня очікувала побачити там чергові розкішні діаманти, але коли кришка відчинилася, вона здивовано зойкнула. Усередині лежав старовинний срібний кулон у вигляді конвалії.
— Це... кулон моєї бабусі? — у Ані перехопило подих. — Але як? Його ж тато продав п'ять років тому, щоб віддати борг за нашу стару хату в селі! Я так довго шукала його по ломбардах...
— Я знаю, — Артур ніжно застебнув ланцюжок на її шиї, і його пальці залишили приємне тепло на її шкірі. — Мої люди шукали його цілий місяць по всій країні. Знайшли у приватного колекціонера. Але це ще не весь сюрприз. Поглянь у вікно.
Аня підійшла до великого вікна салону, що виходило на площу. Внизу, біля розкішного весільного авто, стояв її батько. Він був одягнений у гарний новий костюм, тримав у руках величезний букет її улюблених ромашок і ніяково посміхався, дивлячись угору. Поруч із ним стояли кілька її найкращих подруг із рідного містечка, яких Артур таємно привіз на свято, сплативши їм переліт та проживання.
Артур не просто влаштував розкішне світське весілля для преси. Він переніс шматочок її справжнього, рідного світу сюди, у свій бізнес-бомонд, показавши, що поважає її минуле так само сильно, як і їхнє спільне майбутнє.
Аня повернулася до нього, її очі блищали від сліз щастя. Вона обхопила його шию руками, притискаючись до міцних грудей чоловіка, який колись здавався їй крижаною брилою.
— Дякую тобі... — прошепотіла вона. — Шеф.
— Тепер ти тут шеф, Аню, — тихо відповів Артур, накриваючи її губи ніжним, спокійним поцілунком, у якому більше не було страху чи небезпеки. Було лише майбутнє, яке вони збиралися побудувати разом. За її правилами.
#3546 в Любовні романи
#1572 в Сучасний любовний роман
службовий роман, владний бос, багатий герой і сильна героїня
Відредаговано: 30.10.2026