Величезний аукціонний зал хмарочоса «Марина» нагадував поле бою, де замість зброї використовувалися цифри на електронних табло. Аня сиділа в першому ряду VIP-ложі. Шкіряне крісло здавалося їй занадто м'яким, а повітря — занадто густим від напруги.
На кону стояв головний лот року: приватизація та довгострокова оренда південних портових терміналів. Стратегічний об'єкт, який міг підняти бізнес Демидова на недосяжну висоту або повністю знищити його, якщо контроль перейде до рук Коваля.
— Стартова ціна лота — сорок мільйонів доларів, — оголосив ведучий, і залом прокотився легкий шепіт. — Крок аукціону — один мільйон.
Таблички почали злітати в повітря. Ціна стрімко росла: сорок п'ять, п'ятдесят, п'ятдесят п'ять... Аня тримала в руках номер «12» — цифру «Демидов Груп». Рука зрадницьки тремтіла, але вона згадала слова Артура перед виїздом: «Чекай. Не виказуй емоцій. Коваль гратиме агресивно. Дозволь йому повірити, що він перемагає».
Коли сума перевалила за шістдесят п'ять мільйонів, більшість дрібних інвесторів вийшли з гри. У залі залишилися двоє: Аня та Віктор Коваль.
— Сімдесят мільйонів від компанії «Коваль Індастріз», — вигукнув ліцитатор, вказуючи на Віктора.
Коваль повернувся в бік Ані й зневажливо посміхнувся, ніби демонструючи свою повну фінансову перевагу. Він був упевнений, що якась асистентка злякається таких масштабів.
Аня підняла табличку:
— Сімдесят один.
— Сімдесят п'ять! — миттєво зрізав Коваль, навіть не моргнувши око. Зал захоплено загудів. Це була психологічна атака. Він піднімав ставки занадто різко, намагаючись зламати її блеф.
У Ані перехопило подих. Максимальний ліміт, про який вони встигли поговорити з Артуром в кабінеті, становив саме вісімдесят мільйонів. Якщо ціна піде вище — компанія Демидова ризикувала потрапити в кабальні умови.
«Згадай, Аню, згадай, що він говорив!» — гарячково крутилося в голові дівчини. Вона заплющила очі на секунду, відключаючись від шуму залу. В її пам'яті виплив момент, коли вона перев'язувала рану Артура. Тоді, дивлячись на схеми порту, він хрипко прошепотів: «У Коваля є слабкість. Він самовпевнений і не знає, що я викупив його боргові зобов'язання перед європейським банком. Якщо ціна дійде до критичної межі, не піднімай ставку на мільйон. Назви точну цифру його боргу. Це змусить його банк заблокувати його рахунки для перевірки ризиків».
Цифра. Яка це була цифра? Аня згадала документ із сейфа, який вона встигла проглянути мигцем. 78 400 000. Сімдесят вісім мільйонів чотириста тисяч.
— Сімдесят п'ять мільйонів — раз, — рахував ліцитатор, піднімаючи молоток. — Сімдесят п'ять мільйонів — два...
Коваль уже переможно розгладжував лацкани свого смокінга.
Аня впевнено підвелася зі свого місця. Весь зал затамував подих, дивлячись на дівчину в розкішній чорній сукні.
— «Демидов Груп» пропонує сімдесят вісім мільйонів чотириста тисяч доларів, — голосно і чітко промовила вона, дивлячись прямо на Коваля.
Почувши цю специфічну, некруглу цифру, Коваль раптом змінився в обличчі. Посмішка злетіла з його губ, а очі розширилися від шоку. Він зрозумів. Вона назвала суму його критичного кредитного ліміту, який він приховував від усіх.
В ту ж мить у кишені Коваля розривався телефон. Він гарячково витяг його, вислухав кілька секунд повідомлення від свого головного фінансиста і з люттю жбурнув гаджет на підлогу. Банк-гарант аукціону, почувши цю цифру від представника Демидова, автоматично заморозив транзакцію «Коваль Індастріз» для перевірки платоспроможності. Вони не могли більше піднімати ставку.
— Сімдесят вісім мільйонів чотириста тисяч — раз, — вигукнув здивований ведучий, розуміючи, що відбувається щось екстраординарне. — Сімдесят вісім мільйонів чотириста тисяч — два... Сімдесят вісім мільйонів чотириста тисяч — три! Продано компанії «Демидов Груп»!
У залі вибухнули аплодисменти. Аня відчула, як її коліна знову тремтять, але цього разу від тріумфу. Вона зробила це. Вона врятувала його імперію.
Коваль підвівся з крісла, його обличчя перекосилося від люті. Він зробив швидкий крок у бік Ані, і його охоронці рушили слідом.
— Ти... маленька дрянь, ти навіть не уявляєш, що ти накоїла, — просичав він, підходячи впритул. — Ти звідси живою не вийдеш.
Але договорити він не встиг.
Важкі дубові двері залу аукціону розчинилися з таким гуркотом, що всі присутні миттєво обернулися. На порозі стояв Артур Демидов.й піджак був накинутий на плечі, обличчя бліде, але погляд — гостріший за будь-яке лезо. За його спиною стояло десятеро озброєних чоловіків з його особистої охорони на чолі з Марком.
Артур повільно, ігноруючи біль, рушив через весь зал прямо до Коваля, закриваючи Аню своєю широкою спиною.
— Приберіть від неї свої руки, Коваль, — тихо, але так вагомо вимовив Демидов, що в залі знову запала мертва тиша. — Гра закінчена. Термінали мої. А якщо ти ще хоч раз подивишся в її бік — я знищу все, що тобі дорого.
#3604 в Любовні романи
#1600 в Сучасний любовний роман
службовий роман, владний бос, багатий герой і сильна героїня
Відредаговано: 30.10.2026