Епілог

Я обійшла Араторна і стала до нього обличчям. Поволі схилившись, торкнулася губами його вуст.
Чоловік обхопив руками мою талію, притягуючи ближче і впився в мої губи пристрасним поцілунком.
Я розстебнула його сорочку і потягла з плечей, оголюючи груди та спину. Араторн допоміг мені стягнути з нього цей непотрібний зараз предмет одягу.
Коли він підхопив мене на руки і повільно опустив на холодну кам'яну підлогу, ми були обидва повністю роздягненні. Я здригнулася від холоду, що йшов від каменю, і піді мною з'явилося хутряне простирадло.
Чи я боялася того, що зараз має статися? Скоріше ні, ніж так. Я довіряла Араторну. Знала, що він зробить усе, щоб мій перший раз приніс мені мінімальний біль.
І справді, біль був скороминущим, і незабаром загубився на тлі гарячої пристрасті та бажання.
Скільки це тривало, не знаю. Скільки разів ми кохали одне одного, тим паче. Але з кожним разом Араторн доводив мене до краю, і зриваючись у прірву, ми піднімалися все вище і вище у своїй насолоді.

Прокинулася я від настирливого сонячного промінчика, що проривався крізь вікно і ліз у моє обличчя. Але я навіть не образилася на нього. Я почувала себе щасливою.
Але щастя померкло, коли я не знайшла у ліжку свого чоловіка. І як я опинилася у своїй спальні? Ще й загорнута в чорне хутро.
Я піднялася з ліжка і підійшла до вікна, тримаючи хутро.
Мені було прикро, що Араторн залишив мене одну після того, що між нами було минулої ночі.
Але не встигла я збагнути наскільки образилася, як мене обійняли зі спини і притягли до своїх грудей.
З волосся Араторна капала вода, і одна з таких крапель упала мені на шию.
— Я думала ти пішов! – тихо зізналася йому.
— Хіба я можу піти і не попрощатись із тобою? Моєю дружиною? – посміхнувся чоловік.
Я розвернулась у його руках і поцілувала. А потім розтиснула руки і хутро впало до моїх ніг.
— Я хочу тебе, мій чоловіче!
Боги, як приємно це говорити. МІЙ ЧОЛОВІК.
— Тобі треба прийти до тями, після першого разу. - прошепотів Араторн охриплим від збудження голосом.
— Я вже прийшла до тями. Ось як побачила тебе після душа, так і прийшла до тями. Я добре почуваюся, правда. А ще краще почуватимуся, якщо ти припиниш базікати, і виконаєш свій подружній обов'язок!
— Подружній обов'язок кажеш!?
Більше слів не було. Для них не було місця та часу.
— Мені справді час. - промовив Араторн, коли після пристрасті ми лежали і приходили до тями. — Харлик надіслав вісника. Некроманти перетнули кордон його земель. Йому потрібна допомога. Я маю очолити військо і зупинити Нікрополіс.
— І ми це зробимо. Разом.
— Разом?
— А ти думав, я відпущу тебе одного? Я вирушаю з тобою.
— Татіє, це не безпечно. Жінці немає місця на полі бою.
— Можу посперечатися з тобою. У мене купа прикладів з мого світу, коли жінка очолювала військо та перемагала у бою. І ти забуваєш, що я богиня.
— Забудеш таке! Ти б бачила, як зараз виглядає джерело! Нічого подібного ще не бачив.

***

Війна з Нікрополісом тривала двадцять років. До Елателя приєдналися довколишні королівства. Навіть Жерхен не залишився осторонь. Але ми програвали. Моя сила Богині не могла протистояти такому натиску мертвої магії.
Боги ж залишалися сліпими і глухими, як би ми з Ураном не тиснули на них, не вмовляли. Навіть до погроз опустилися. Все марно.
Поки одного разу перед зборами богів, до мене не підійшла Талін, богиня родючості.
— Люба, чому ти приховуєш від нас, що скоро станеш мамою? - Ошелешила вона мене новиною.
Ні, підозри в мене були, але після темного джерела я не могла завагітніти. Так як година проведена у водах джерела, робила мене безплідною на рік. За моїми підрахунками, стати батьками ми з Араторном зможемо лише за три роки. Але я не залишала надії, що це станеться раніше.
І ось це відбулося, якщо сама богиня родючості це підтверджує.
— Значить, наш Альбіон скоро поповниться? - Втрутився в розмову Саміс, бог вітру.
- Не просто поповниться! - Усміхнулася Талін. — Це буде найсильніший бог. Громовержець. Він очолить усіх богів.
— А з чого ви взяли, що я дозволю своєму синові прийняти божественну силу? Щоб він потрапив під ваш вплив, і став таким же бездушним, як ви? Не бути такому!
Мене почули всі боги, і дружно повернулися на наш бік.
Я відчула на своєму плечі Уранову руку. Це додало мені сили.
— Ви дивіться як ті, хто вам поклоняється, вмирають, проливаючи свою кров у війні з Нікрополісом, і не діє. Ви ніколи не думали, що буде, якщо у вас перестануть вірити і перестануть вам поклонятися? А я вам розкажу! Усі ви, каните в льоту. Про вас згадуватимуть лише у легендах та міфах. А вам на зміну прийде один єдиний бог, який почує благання тих, хто просить його про допомогу. Я знаю це, тому що в моєму світі це відбувалося не раз. Без віри людей, ви будете слабшати.
- І що ти пропонуєш? – подала голос Дарія, богиня завірюхи.
— Спуститися нарешті з небес і встати пліч-о-пліч, з тими хто в вас ще вірить, проти Нікрополіса і його магів. Стати пліч-о-пліч зі мною і Целусом. Показати вашому народу, що ви поряд. Що ви ще чуєте.
— І навіщо це нам? - Запитав Ратхір, бог потойбіччя.
— Я розумію, що тобі вигідна ця війна. Стільки свіжих душ! Але що ти робитимеш, якщо всі помруть і опиняться у твоєму світі? Чим підживлюватимешся? Адже більше не народжуватимуться діти, а отже не вмиратимуть. Підеш шукати інший світ? Де правлять інші боги? А ти певен, що ти не будеш там зайвим?
- І що ти пропонуєш?
- Я вже озвучила, що пропоную. Нікрополіс потрібно знищити разом із його нікромантами. А те, що лишиться, запечатати. Тільки так, я дозволю своєму синові приєднатися до Альбіону.
— А ти вмієш умовляти. - Усміхнулася мені Естера, богиня мудрості.

***

Об'єднавшись з усіма богами, ми запечатали Нікрополіс з усіма його жителями, в іншому вимірі.
Воїни королівств, відловлювали та знищували тих нікромантів, хто був на наших землях.
А за сім місяців, коли Араторна обрали Імператором об'єднаних королівств, народилися наші близнюки.
Першим народився світловолосий Арон, за дві хвилини на світ з'явився темненький Арабус.
Імперія не один день святкувала народження наших спадкоємців.
За п'ятнадцять років, у нас відбулося поповнення. Народилися наші другі близнюки, Аріна та Аліна.
Але яким же було наше потрясіння, коли на сторічний ювілей нашого з Араторном весілля, Арон повідомив, що передає право на престол братові, а сам з радістю оселиться на Есрамі.
Ми з Араторном були шоковані. Але ще більшого шоку зазнали всі ми, навіть Арана з чоловіком, коли її син повідомив, що хоче одружитися з нашою Алінкою. Дочка у свою чергу повідомила, що це кохання всього її життя.
Робити не було чого, зіграли весілля. А потім Араторн зайнявся навчанням Арабуса, тепер уже готуючи його до відповідальності сісти на трон.
Але Арабус не поспішав займати трон батька, посилаючись, що не зможе бути таким же добрим Імператором як Араторн.
Але рано чи пізно все трапляється. Араторн передав свій трон нашому синові віком у сімсот вісімдесят років. Ще сімдесят років ми насолоджувалися один одним, оселившись на околиці Елателя, в маленькому особняку.
Коли Араторна не стало, небо проливало сльози майже рік. Потопи руйнували малозахищені селища та міста. І ніщо не могло вгамувати мій біль від втрати коханого, поки одного дня, до мене не підійшов Арон з дочкою Арода, бога темряви, якому поклонявся мій чоловік.
— Мам, годі плакати. Нашій малечі, потрібна усміхнена і щаслива бабуся.
— Що? Вашій кому?
Арон поклав руку на живіт Аміни, своєї дружини.
— А ще, від такої новини, мій батько домовився з Ратхіром, і тепер Араторн зможе приходити до вас із потойбічного світу. Щоб ваша печаль не була такою гіркою.
І вона не обдурила. У день коли моя онука побачила світ, а я вперше взяла її на руки, біля вуха прошепотіли рідним та улюбленим голосом:
— Така ж гарна, як і її бабуся! Не здивуюсь, якщо вона переверне весь Есрамм, як ти колись.