26 Глава

ТАНЯ

О шостій ранку, помічниця пані Раналлі, влаштувала нам усім побудку. Полювання перенесли на годину раніше, і тепер усі наречені повинні зібратися біля стайні о сьомій ранку.
На місці я була за десять сім. У своєму новому костюмі та легкому плащі. Наглядачка вже була тут.
— Лура Татія! Ви, як завжди, мене здивували. - привіталася пані Раналлі.
— Доброго ранку, пані Раналлі. Я швидко зібралася, тому вирішила прийти раніше.
— Похвально. Що ж, тоді ви будете сьогодні моєю помічницею.
— Помічницею? - не зрозуміла про що вона.
— Так. Брати участь у жеребуванні не будете, а простежте, щоб решта дівчат не обдурили у своєму виборі. А то тойрік у нас виявилося на дев'ять оленів більше, ніж є у загоні.
— А скільки їх є? – перепитала, бо думала, що всі дівчата їхатимуть на оленях. Такий собі ескорт Діда Мороза. Чи Санта Клауса? Ай, не має значення!
— Десять. Інші поїдуть на конях. Саме дівчата на оленях будуть у першому ряду на полюванні. З них буде й попит більшим. До речі, можете вибрати для себе коня, поки решта підтягнеться. Скажете конюхові, що це моє розпорядження.
— Добре. Дякую, пані Раналлі.
— Ідіть вже, доки я добра.
І я пішла. Та не просто, а пришвидшуючи крок. У стайню я влетіла, і мені на зустріч відразу вискочив старший конюх.
— Доброго ранку луро! Загубилися? - запитав він.
— Мене пані Раналлі надіслала. Сказала, що ви допоможете вибрати мені коня для полювання. Я сьогодні буду її помічницею.
— А, ну раз так, то ходімо. Вам дуже пощастило. Адже іншим учасницям такого вибору не нададуть. А коні, вони ж розумні створіння. Не кожного хочуть бачити у своєму сідлі. Як вас звати, лура…?
— Татія. О, Морок, привіт! - побачивши жеребця Араторна, я підійшла до загону і простягнувши руку, погладила по морді.
— Ви знайомі з Мраком? Дивно! Він навіть мене через раз підпускає. А осідлати взагалі дає тільки господареві.
— Вчора познайомилися. Я вчилася на ньому сідати у сідло.
— Це коштує дорого. Значить, вам може підійти ця кобилка. – конюх підвів мене до стійла, недалеко стойла Морока, і той зафыркав. — Це Хмарка, кохана Морока. Вона молода і з характером, але якщо дозволить вам сісти на себе, то це буде перемога.
Хмарка дивилася на мене скоса, і вслуховулася у пирхання Морока. А я просто підійшла і простягла до неї руку, розкриту долонею вперед. Кобилка мала попелясте забарвлення, сріблясту довгу гриву, кудлаті ноги у копит, що надавало ефекту хутряних чобітків. Дуже красива.
Хмарка тицьнула в мою долоню, свій оксамитовий ніс, і жеребець Араторна схвально заіржав. Чи мені здалося, що схвально?
Конюх вивів Хмарку зі стійла і почав сідлати, а я гладила тварину по морді, і милувалася її красою.
І ось готове. Хмарка під сідлом і чекає на мої подальші дії. Я не стала нудити нас обох, схопилася за луку і вставила ногу в стремено, а потім злетіла в сідло, як навчав Араторн. І на мій подив, кобила не виявили невдоволення.
— Та ви просто чарівниця, лура Татія! – захопився конюх. — Скажу вам по секрету. На Хмарці ще ніхто не їздив, крім його Сяйства. Він її сам об'їжджав, коли два роки тому одержав її в подарунок від короля Астарана.
— А він не лаятиметься, що ви дозволили мені на ній їхати?
— Ну що ви. Хмаці необхідно бути під сідлом, а його Сяйство останнім часом майже не приділяє їй уваги.
— А навіщо вона йому? Адже він їздить на Мороку! - вирішила озвучити питання, що цікавить мене.
— Хто ж знає? Король навіть намагався викупити її для однієї зі своїх фавориток. А він не продав. Та й на Хмарці не кожен зможе втриматись у сідлі, якщо вона не дозволить. Ви знайшли до неї підхід чи у вас добре серце, а вона такі речі відчуває.
 

Я виїхала зі стайні, де зібралися майже всі наречені. Хмарка поводилася дуже поступливо, що вселяло надію і надавало оптимізму.
Під'їхавши до пані Раналлі, я спішилася.
— Гарний вибір, хоч і несподіваний. - кивнула вона мені.
— Це ж кінь його Сяйства! Та як ти посміла взяти її? – обурилася Десна.
— Якщо Хмарка обрала луру Татію, то так і бути! – пролунало у мене за спиною. — Це її вибір. А вона обрала собі господиню. Луро Татія, відтепер кобила ваша!
Я різко повернулася до Араторна, конюх виводив зі стайні Морока.
— Це велика честь для мене, ваше Сяйство! – я трохи вклонилася темному. Не треба давати привід ще для однієї з пліток, вистачить і коня у подарунок.
— Не дякуйте, луро Татіє. Хмарка дуже рідкісної породи, гордої та вільної. Вона дозволила мені приручити себе до сідла, але нав'язати собі хазяїна не дозволить нікому. Це той випадок, коли не вершник вибирає коня, а кінь вершника. Вона свого вибрала. Головне не забувайте її відвідувати. Вона любить зелені яблука та рафінад.
— Прийму до уваги. Дякую, Ваше Сяйство!
Коли повернулася, помітила схвальну усмішку пані Раналлі, троє захоплені від Ханан, Елори та Мойри, і один злий від Десни. Інші дівчата просто дивилися приголомшено.
Ну так! Отримати такий дорогий подарунок багато чого варто. Такий кінь, це вам не коштовності із діамантами.
Потім був жереб. До пані Раналлі підходили наречені по одній, засовували руку в мішечок і діставали звідти папірець, де вказувалось, на кому їй належить вирушити на полювання. Щойно дівчина розгортала скручений у трубочку папірець і встигала прочитати, вона спалахувала вогнем і осідала попелом біля ніг. Я стояла за плечем нареченої і дивилася який вибір пав, дівчина озвучувала написане, а я показувала наглядачкці кивком, підтверджую чи спростовуючи слова дівчини.
— Кінь! – голосно вигукнула Десна, а я кивнула пані Раналлі, що вона бреше. У дівчини було чітко написано Олень.
— Лура Десна! Вас не вчили, що брехати некрасиво? - посміхнулася пані Раналлі. — За це я знімаю десять балів. І так буде з кожною хто посміє збрехати.
— Ви не маєте права! - вигукнула Десна, розпалюючись і червоніючи від злості.
— Це розпорядження самого Короля. Не вірите, спитайте в нього самі. – Раналлі кивнула нам за спини.
До нас прямував Король. Точніше не до нас, а до свого оленя, якого вивели із сусідньої стайні. Чи оленярні? Не знаю як називається стійло для оленів.
Десна, звичайно, нічого не запитала у Аранеля. Воно й зрозуміло. Хто він та хто вона. Нині її статус дочки першого радника не мав значення.