22 Глава

ТАНЯ 

Без чверті дев'ять майже всі дівчата зібралися в саду. Пані Раналлі стояла під одним із плодових дерев, заклавши руки за спину. Весь вигляд наглядачки говорив про її хвилювання. Але останні дівчата приєдналися до нас, і Раналлі підійшла до нас. 

— У сьогоднішньому турі відбулися деякі зміни. Але вам лури, хвилюватися нема про що. Все як і раніше. Ви повинні подолати свій страх і виявити сміливість у бестіарії. І пам'ятайте, десять найкращих із вас удостоїться побачення з шановними нареченими. Хай щастить. 

До нас підійшов Розпорядник із чоловічого боку і простяг пергамент Раналлі. Вона розгорнула його і швидко пробігла по його вмісту очима. Потім кивнула і, чоловік змахнув рукою. На зап'ястях шістьох дівчат з'явилися браслети. 

— Перших учасниць відібрано. Прошу йти за паном Дарликом. – голосно сказала наглядачка. 

Дівчата з браслетами пішли за Розпорядником. За десять хвилин чоловік повернувся і простяг другий пергамент Раналлі. Вона прочитала його і знову кивнула. Знов помах руки і ще шість дівчат обзавелися браслетами, і пішли за чоловіком. 

Я опинилася в останній, шостій групі. Пан Дарлик провів нас до бестіарію, де на нас чекали п'ятеро чоловіків, потенційних наречених. Араторна серед них не було і я, трохи засмутилася. 

Всі дівчата зробили кніксен, і я наслідувала їх приклад. Чоловіки у відповідь трохи вклонилися. 

— Прошу пройти до ліфта та спуститися на третій рівень. – звернувся до нас розпорядник. 

Жоден з чоловіків не здивувався, на відміну від наречених. Дівчата захвилювалися. 

— Лура Татія, лура Ашалі, - до нас підійшов чоловік з блакитною шкірою (явно у роді в нього були орки, подумалося мені) і загостреними вухами, як і у всіх ельфів. — Дозвольте вас супроводжувати бестіарієм! 

Чоловік запропонував руку спочатку мені, а потім Ашалі, і ми дружно взяли його під лікті. 

Ми спустилися всі разом у ліфті на третій рівень і пішли вздовж загонів. Дівчата шарахалися від деяких загонів із тваринами, і їхні браслети спалахували червоним, а потім спалахував червоним один камінь, якими були всіяні ці прикраси. 

Я глянула на браслет. Усі камені були прозорими. Напевно, червоний означає, що дівчина злякалася. 

— Фуу, який сморід! - вигукнула одна з наречених біля загону з Лекроттою. 

Я посміхнулася і притиснула до носа хустинку, яку Лейра завбачливо просочила м'ятним маслом. 

— Яка гидота! - пропищала ще одна з наречених. 

Потім був Василиск, який почав битися об прути своєї клітини, почувши запах парфуму від однієї з дівчат. 

— Лури, прошу до ліфта. Нам потрібно відвідати ще й четвертий рівень. – сказав один із наречених. 

Всі дружно рушили до ліфта, але на півдорозі моє серце наче пропустило удар. Все всередині завмерло в передчутті чогось поганого. Я позадкувала назад і притулилася до стіни, ховаючись у її тіні, куди не потрапляло освітлення зі смолоскипа. Добре, що я одягла темний брючний костюм. 

Ніхто не звернув уваги, що я не увійшла до ліфту. Я залишилася сама на третьому рівні. Хвилювання посилилося. Страх? Ні. Я не боялася. Сама не знаю, чому. Але передчуття кричало, що саме тут я в безпеці. 

Хвилин п'ять я стояла, притулившись до стіни спиною. Потрібно йти і спуститись на четвертий рівень, якщо хочу пройти це випробування. 

Але як тільки я зробила крок, кам'яна підлога піді мною затремтіла, зі стелі полетіла кам'яна крихта. Я закашлялася. Потрібно вибиратися звідси, якщо не хочу задихнутися від пилу. 

Підлога здибилась, утворюючи дірку через яку напевно можна побачити четвертий рівень. Я почула крики дівчат. А потім із дірки почало підніматися щось. Воно виглядало як людина. Дуже високий чоловік. У довгому брудному балахоні, капюшон приховував обличчя, але через прогнившу тканину світилися червоні очі. 

Людина? Маг? Вампір? Миготіли запитання в моїй голові. 

— «Ліч. Таня це Ліч! - почула Урана у своїй голові. — Не роби різких рухів. Повільно підійди до Лекротти. Вона приховає твій запах. 

— «Як мені вибратися звідси?» - так само подумки звернулася я до Титана. 

— «Ніяк. Чекай поки тебе врятують. Ця потвора може відчути твоє переміщення. Тому чекай.» 

— «Як довго мені доведеться чекати?» - запитала, але мені вже ніхто не відповів. 

Не гаючи часу, я стала повільно просуватися до загону з Лекроттою. Я вже дісталася загону, коли відчула смердючий подих біля скроні. Я повільно опустила руку з хусткою і випустила її на підлогу. Ліч метнувся в той бік, де зараз лежала хустка запашна м'ятою. 

Розвернувшись, я притулилася спиною до загону. Мерзкий трупний запах Лекротти огорнув мене. Ліч повернувся і наблизився до мене. Схилився. Я затамувала подих. Лич почав принюхуватися в моє обличчя. 

Не знаю, скільки ми так стояли, я не дихаючи, а Ліч принюхуючись. Мені здалося, що цілу вічність. 

Краєм ока помітила, що недалеко від нас почала згущуватися темрява, з якої вийшов Араторн, Ульвен і ще кілька чоловіків. 

Темний підняв руку і Ліч відлетів від мене, врізавшись у протилежну стіну. Я полегшено зітхнула. Але не тут то було. Лич підвівся і підняв руки, з яких у бік чоловіків полетіли зелені батоги. 

Магія мертвих, звідкись майнуло знання в голові. 

— Щити! – крикнув Араторн і всі чоловіки разом виставили магічні щити довкола себе. 

Заклинання Ліча врізалося в щити і розсипалося зеленими іскрами. Араторн ударив темною магією, але Ліч тільки похитнувся. Тоді решта, включаючи Ульвена, теж ударили. Але чудовисько ніби не відчуло цього потужного удару. Він спритно відбивав усі удари. 

— Араторне, він надто сильний! – крикнув Ульвен. 

— Бачу. Відверніть його увагу. - наказав він і зник за спинами чоловіків. 

В Ліча знову полетіли розряди магії, але він відбивав їх, повільно наближаючись до моїх рятівників. Ульвен підняв руку і з його пальців зірвалися бузкові нитки. Колись давно, в одній із книжок фентезі, я читала про некромантів. Саме в них була магія бузкового та зеленого кольору. Значить дроу некромант?