2 Глава

ТАНЯ

— Відбір почнеться за тиждень, триватиме він місяць. - спокійно відповів ельф, але очі видавали, що йому це теж не подобається. 

— І що мені тепер робити? Я не хочу виходити заміж за незнайомця. 

— Можу тебе порадувати, я теж беру участь у цьому відборі. І мені, як і тобі, це дуже подобається. 

— Але якщо я не маю вибору, то дуже сумніваюся, що його немає в тебе. 

— Ти здивуєшся, але вибору в мене справді немає. Мати наполягла. А їй важко відмовити. А тепер… - ельф підвівся і попрямував до дверей, що були з іншого боку від входу. 

— Що тепер? - я піднялася слід за ним. 

— Тепер ми ляжемо спати. Завтра треба зареєструвати тебе на відбір. - і зник за дверима. 

— Що означає, лягаємо спати? - я кинулась за ним, але чи тут занадто темно, чи то я, занадто приголомшена своїм попаданням, але я з розмаху налетіла на косяк. — Ооооох! - з носа потекла кров, а з очей посипалися зірочки. Я впала на попу. 

— Татія? - виглянув з іншої кімнати Араторн. — Ти ходяча катастрофа! Дай подивлюсь. - він сів біля мене і підняв моє підборіддя. — Потрібно прикласти лід. - він узяв мене на руки і поніс на диван. 

І не скажеш що він худий. Такий сильний і так приємно пахне. Як я не помітила, коли лежала на ньому? 

— Ай. – вскрикнула, коли серветка з льодом лягла на моє обличчя. 

— Полеж трохи, а я зараз повернуся. 

Капець, знову облажалась. Попа болить, голова болить, тепер ще й носа розбила. Якщо так і надалі піде, то я до фіналу на відборі не доживу. Ну чи як варіант, з такою незграбною, ніхто не захоче одружитися. 

Араторн повернувся і простяг мені чорну сорочку. 

— Вибач, більше підходящих речей у мене немає. Завтра тобі нададуть особисті покої та все необхідне. А сьогодні доведеться задовольнитися цим. 

— Не страшно. Я не з привередливих. 

Ельф допоміг підвестися, і довів до кімнати. 

— Моя спальня у твоєму розпорядженні. На столику біля ліжка, стоять ліки від головного болю. На всякий випадок. 

— Дякую. – я увійшла до кімнати, але обернулася. - Араторн ...? 

— Так, Татія? 

— На добраніч. 

— На добраніч.

АРАТОРН

Дівчина зникла за дверима його спальні, але Араторн стояв і дивився на зачинені двері. Дивне почуття викликає ця красуня в ньому. Він не розумів сам себе. Йому шалено хотілося оберігати цю ходячу катастрофу. Уберегти її від усіх негараздів. Це ж треба бути такою незграбною. Немов маленька дитина. 

— Звідки ж ти взялася, Татія? - ставив сам собі питання Араторн. 

Йому шалено хотілося відчинити двері, увійти в кімнату і притиснути дівчину до себе. Вдихнути її запах. Такий чудовий, такий манливий. 

Як це не схоже на нього. Він темний. Йому не властиві такі почуття, на відміну від Аранеля. Це брат бігає за кожною спідницею, незважаючи на те, що король. У нього за останній рік було всього дві фаворитки, а у короля більше десяти, причому одночасно. 

Так, ні для кого не секрет, що Ельфи багатолюбні. Але Араторн не такий, як усі, від народження. І ось зараз, він стоїть біля дверей, за якими вже напевно, лягла в його ліжко дівчина, яка сколихнула його душу. 

Він збрехав Татії, про відбір. Він навіть не збирався брати в ньому участь. Але поява дівчини все змінила. Рішення прийшло саме, він завтра ж скаже братові про своє рішення, і потішить матір. 

Він пройшов до дивана і важко зітхнувши, приліг. Заплющив очі, тільки сон ніяк не йшов. У думках була Татія. Перед очима була її боязка посмішка і сором'язливий рум'янець. Дивовижна якість для дівчини його світу. Таких тут нема. 

— "Звідки ж ти, Татіє? Хто ти така?" не залишало його питання. 

Він так і не заснув. І, щоб не мучитися дурними питаннями, вирішив знайти друзів. Бал уже скінчився, завтра у них вихідний. Отже, друзі заваляться до Веселої Унати, щоб пропустити по склянці. 

Мати і брат не схвалювали дружбу Араторна із цими стражниками. Дроу, ельф-бастард, ельф не з дуже знатного дому і перевертень. Ну, так, як же інакше, адже вони з аристократів. Але тоді хто він? Він теж темний ельф. Завжди на других ролях. Завжди у тіні короля. 

Увійшовши в таверну Весела Уната, Араторн одразу побачив друзів. 

— Араторне, друже! - піднявся дроу Ульвен. — Ми думали, що ти насолоджуєшся нашим подарунком! 

— Я відправив ваш подарунок назад. 

— Що? Невже не сподобалася? - вигукнув ельф-бастард Саріл. 

— Якщо розповім, не повірите! - посміхнувся Араторн, подаючи знак подавальниці принести випивку. 

— А ти здивуй. - поплескав його по спині перевертень Квіл. 

— А де Гварет? Не хочу потім ще раз повторювати. - згадав Араторн про кращого королівського воїна. 

— О, його запросила до себе мала Шинаша. – відповів Ульвен. 

— Невже Гварет, досі ведеться на її обіцянки? – здивувався Араторн. 

— Ти ж знаєш Шинашу, як вона вміє вмовляти. – посміхнувся Саріл. 

— Ну так що? Чому спровадив наш подарунок? – не дав уникнути теми Квіл. 

— Так, тут така річ… Відразу після того, як я покинув бал… - Араторн розповів друзям про Татію. 

— Нічого собі! Хотів би я, щоб на мене впала чиста. Та ще й із такими привілеями, як у тебе. - поплескав Араторна по плечу дроу. 

— Не все так просто. Їй доведеться брати участь у відборі. Вона надто гарна, щоб не привернути увагу Аранеля. – зітхнув Араторн. 

— Що будеш робити? – запитав Квіл. 

— Брати участь у відборі. У мене немає вибору. 

— Ось твоя матінка зрадіє! - вигукнув Ульвен і підняв склянку. — За чудову незнайомку!

ТАНЯ

Прокинулася з першими променями сонця. Але не від сонячних зайчиків, хоч і розбудив мене один вухатий. Чи не вгадали, не зайчик, а ельф. Цей гад притискався до мене, обійнявши рукою за талію. Я повільно обернулася, щоб висловити вухатому, все, що про нього думаю, і застигла... Араторн мирно спав. У його подиху чувся алкоголь. 

Він що так напився, що переплутав ліжко з диваном?