Глава 8

Наступний день припав на вихідний, а Сюзанна запросила подругу поїхати до її батьків, мовляв, матінка завше рада бачити Грін, до того ж, вже спекла апетитний пиріг з ягодами та чекає на дівчат. Звісно, Меггі охоче погодилася, однак її непокоїло, що Сніжок досі не повернувся.

— І де ж мій котик? Мабуть, злякався того мерзотника та боїться сюди повертатися, — розмірковувала дівчина, побіжно складаючи у валізу необхідні речі.

— Хвилюєшся за того котяру, мов за рідну дитину! — Сюзанна невдоволено скривила губи. — Не хвилюйся! Трохи оговтається, нагуляється та повернеться, — кивнула на вікно. — Можемо залишити вікно відчиненим. Гадаю, сюди ніхто не залізе, в нашій скромній кімнаті й красти нічого, хіба... Яйця з холодильника, — пирхнула іронічно. — А ковбаску пропоную забрати, з’їмо у вихідні...

— Згодна, — погодившись з подругою, Меггі налила у мисочку води для Сільвера, також залишила трохи зерна. — Що ж, наріжу трохи ковбаси... На той випадок, якщо завітає наш Сніжок... — хай там як, вірила, що пухнастик таки повернеться.

Узявши невеликі валізи, дівчата перед обідом покинули гуртожиток та поїхали на таксі у передмістя, де мешкали батьки Сюзанни. Вони любили Меггі. Вважали її простою, скромною й працьовитою. Ба більше, дівчина без шкідливих звичок, а доньку завше сварили, коли випадково знаходили в неї пачку цигарок. Звісно, після цього Сюзанні доводилося слухати змістовну лекцію про шкоду паління, а білявка на це лише понуро кивала, відводячи очі... Утім, так і не покинула шкідливої звички та палила надворі, ховаючись від батьків та сусідів, мов злодійка.

На щастя, вихідні у затишному передмісті минули без пригод. Меггі навіть трохи відпочила, також охоче допомагала матері подруги готувати їсти. Оскільки Сюзанна не любила цієї справи, то залюбки бігала до крамниць по продукти.

Увечері перед початком навчального тижня дівчата повернулися до гуртожитку. Опинившись в кімнаті, одразу вирячилися на Сніжка, який стояв на задніх лапах біля холодильника, а передніми завзято шарпав ненависний замок.

— Меггі! Я ж казала, що та нахабна мордяка повернеться! — кинувши валізу на підлогу, Сюзанна залилася їдучим сміхом. — Ще й атакує наш холодильник, наче незламну фортецю!

Помітивши дівчат, котяра припинив «атакувати фортецю» й одразу кинувся до Меггі. Радісно нявкаючи, потерся об її ніжки та задер пухнасту морду, вимогливо пропалюючи сапфіровими очиськами. Чи сумував за нею, чи хвилювався, хтозна?

— Сніжочку... Мій пухнастику... Я скучила за тобою! — опустившись навпочіпки, Меггі гладила котика з невимовною ніжністю, а той аж очі примружив та замуркотів, насолоджуючись цими лагідними доторками. — Пробач... Той мерзотник Ланді тебе налякав, чи не так? Добре, хоч тобі не нашкодив, а я боялася, що ти не повернешся до нас...

— Свята магія... Вона ще й виправдовується перед котом! — глузливо хмикаючи, Сюзанна водночас розбирала валізу з продуктами, які турботливо спакувала її матір для дівчат-студенток, а котяра хитро покосився на велику банку тушонки. — Ти, ненажеро! Це для нас з Меггі, второпав?! Вже й на тушонку націлився!

Злісно мружачись, Сніжок видав невдоволене вуркотіння, ще й глипнув на білявку, наче не ворога, що прирікає на голодну смерть. Зрештою махнув хвостом та стрибнувши на підвіконня, гордовито підсунув лапою кілька купюр.

— Меггі! Поглянь! Цей «олігарх» знову звідкілясь приніс гроші! — залишаючи на столі гору привезених продуктів, Сюзанна кинулася до підвіконня й різким рухом стягнула звідти купюри. — Магія мене розривай! Знову двісті ліртів! І де ж він їх вкрав?!

— Сюзі... — Меггі також наблизилася до підвіконня. — Хоч нам гроші й потрібні, але мені геть це все не подобається... — тривожно зиркнула на гроші, які тримала в руках оторопіла подруга. — Сніжочку, де ж ти їх поцупив? — докірливо поглянула на кота. — Ти ж розумієш, що красти погано? Це злочин! Хтось важко працює, заробляє ті гроші, а ти...

— Ще бракувало, аби нас звинуватили у крадіжці! А якщо ту морду хтось піймає на гарячому? — Сюзанна відчайдушно розривалася між докорами сумління та бажанням присвоїти ці вкрадені гроші. — Меггі, що ж робити з цими ліртами? І де ж шукати ту нещасну жертву котячого пограбування?

— Пропоную наразі не витрачати ці лірти. Можливо, згодом знайдеться і власник... — хай там що, Меггі Грін завше була чесною, порядною, а чужого не бажала. Після її слів котяра чомусь злісно нявкнув, ще й лапою тупнув, немов виказував обурення.

— Ще й сердиться, шкода така! — буркнувши, Сюзанна простягнула купюри подрузі. — Меггі, сховай ці гроші десь в себе. Нехай лежать у заначці, а далі видно буде...

Бурхливо обговорюючи останні події, дівчата заразом приготували вечерю. Зварили картоплі й додали трохи тушонки, а кімнату вже наповнював запах цієї апетитної студентської страви. Хай там як, Сніжка не обділили великою порцією. Котяра задоволено поглинав цю їжу, розташувавшись біля столу, за яким вечеряли дівчата. Ще й випросив шмат пирога та кілька огірків, немов вважав, що заслужив на смачну вечерю.

Вранці дівчата пішли на пари. Коли Меггі зайшла в університет, адміністраторка одразу повідомила, що ректор негайно викликає її до свого кабінету.

— І що ж він хоче? — Сюзанна тривожно зиркнула на не менш схвильовану подругу. — Здається, я здогадуюся... Що ж, Мег, тримайся...

Меггі й сама розуміла, що ректор викликав не просто так. Схоже, буде розмова про його горе-синочка, але якою буде ця розмова? Менш за все хотілося сваритися з ректором через дурнуватого Кевіна!

Неабияк напружена Грін покрокувала коридорами закладу до кабінету ректора, серце калатало від хвилювання, мов навіжене. Авжеж, дівчина й гадки не мала, чого сподіватися. Увійшовши до приймальні, стримано привіталася з худенькою секретаркою, а та лише кивнула та без жодного слова пропустила Грін до кабінету ректора. Схоже, дійсно щось термінове...

Боязко штовхнувши важкі двері, Меггі з завмиранням серця увійшла до просторого кабінету, де витав запах кави та аромат дорогих чоловічих парфумів.