Глава 3: Мімік

День 3. Час: 05:00. Погода: Хмарно, вітряно , легкий дощ.
День. Я не памятаю, який день зараз,  спав години дві напевно. День сьогодні був взагалі не звичайни. Як тільки я відкрив очі, та доторкнувся до будильника, щось схопило його, та роздробило рукою. Розтуливши очі,  побачив його. Знову це щось. Тільки воно інше. Не має ні очей, ні роту. Просто велике тіло. Воно стояло, практично не рухалося. Просто дивилося на мене. Я прокидаюся, як зазвичай, о 05:00. Точніше ми.  Стараюсь не звертати увагу на нього, але це погано виходить. Воно копіює мої дії. Починаю свій день досить звично: кава, зі старого, іржавого чайника. Який чомусь мені ніяк, ніхто не замінить... І власне, уже немає чого заміняти. Темне тіло схопило чайник, та погнуло у своїх руках. Схоже сьогодні я не снідаю. Це невідоме повторює усе за мною, тільки навпаки. Потрібно бути дуже обережними в своїх діях.  О 05:40 закинув чашку, та погнутий чайник у раковину та почав одягатися. Вибір одягу в мене досить невеликий. Сьогодні на вулиці холодніше, ніж учора, сонце зникло. Одягнувся сьогодні тепліше. У старості потрібно берегти тіло. Власне, все. Як тільки я  одягнувся, тінь натягнула на себе іншу пару могр одягу. Та відразу порвала її на собі.  Що ж, нехай. Нехай..
—Він там був не один... Можливо він сходив з розуму? Стільки років на самоті... Продовжую читати—
05:55, я вийшов зі свого будиночку та озирнувся навкруги. Сьогодні було досить пасмурно та вітряно, . Сильний вітер пройшовся по моєму тілу. Довелося затягнути куртку вище. Набрав повні груди повітря та попрямував до задньої частини будинку по приладдя. Легкий дощик моросив, тому видимість була менша ніж учора. Ще додатково потрібно буде дивитися під ноги, та ходити обережно.  Двері майстерні все так само лежали на землі. Я застиг на пару секунд, роздумуючи. Якщо цей невідомий ломає усе що я візьму, чи з чим зконтактую, то я не зможу зробити свою роботу. Потрібно щось придумати... В мене є ідея. Я направився до маяку, тіло йшло за мною .Дорога до входу в маяк уже напевно на два шари витоптана та тверда. Наче найжорсткіше каміння, яке тільки можливо знайти. Я не рекомендую падати на цій дорозі — потрібно бути дуже обережним. Бо коли йде дощ, чи сніг, чи просто навіть потрапляє вода з океану (тут це не рідкість) — то йти неможливо. Це я і використаю. Повільно, я піднімався по тому камінні. Як тільки двері уже виднілись на горизонті, я різко розвернувся, та з усієї сили штовхнув тіло. Як і розраховував, він послизнувся, та почав летіти у низ. В мене з'явився час для того, щоб відкрити двері маяку, та забарикадуватися у середині, крепко зачинивши двері. Пізніше, я найшов це тіло, наколоте на гострий камінь. Таке собі видовище. Але поки повернемося у маяк. 
В маяку
Жорсткий запах солі та вологості незабаром вдарив у мій старий ніс. Поки я стояв, та думав що роботи, згадав що в маяку на всякий випадок є заховане приладдя. Відкривши маленькі дверцята, недалеко від дверей, дістав тряпки, бутиль води, олію для заправки,та поліз на верх до ліхтарної кімнати. Маяк досить високий, та й я вже не швидкий. Тому мені потрібно було хвилин п'ятнадцять, щоб туди видертися. Сходинки 105 немає. Точно. Але і сьогодні її не підчинеш. Хвилин 10 я намагався задерти ногу, та все ж зміг полізти далі. 
06:45, я доліз до верху та почав протирати ліхтар від пилу та бруду. Взагалі, я б не сказав, що він і бруднішає за день, але робота є робота. Без цього не можу. За 30 хвилин я закінчив протирати все скло, що знаходилося в приміщенні.
О 07:15 пройшовся по кімнаті та оглянув усе навколо, щоб не було тріщин чи якихось пошкоджень. Усе було добре.
О 07:40 я почав спускатися назад. Дорога додому завжди швидша, як то кажуть. Тому за 15 хвилин я вже був унизу. Приступив до огляду механізму обертання. Відчинив маленьке віконечко та став слухати. Чи не було якихось дивних звуків. На диво — тиша. Ну й добре. Підняв з землі мастило, заправив маяк о 07:50. Наче все добре.
Остаточні результати перевірки на 03.07.1993
Світло: Добре
Погода: Хмарно, але не заважає світлу.
Опадів: Моросить.
Кораблі: Не видно на горизонті.
Закінчивши всю перевірку, я склав усі речі назад, та вийшов з маяка. Зачинивши двері на великий замок, на всякий випадок, направився додому. На сьогодні основна робота закінчена. По дорозі побачив понівечене тіло невідомо чого. Мені навіть трішки шкода його стало. Да, це якась містика, воно мені заважало, але не думаю що воно робило це зі зла. Надіюсь.
О 12:00 я виходжу на ганок та всідаюся в крісло-гойдалку разом з книгою. Усю бібліотеку, яка тут є, я вже прочитав разів сто напевно. Добре, що можна повертатися до книг знову і знову. Люблю кожного разу помічати різні деталі. Сьогодні я просто читав, стараючись не думати, не аналізуіати те що відбувається.
О 13:00 я закінчив із читанням книги та повернувся до дому розпалювати камін. Стало дуже холодно. На цьому острові тепло з вулиці є тільки дуже обмежений час. Добре, що ще є трішки дровенят.
О 13:25 камін горів яскраво та тепло. О 14:00 я взявся за приготування вечері та сніданку на завтра. Вибір був один, і той самий. Гречана каша та бутерброди. Так як я вже старий, то лягаю досить рано. Але перед цим, я сів трішки поснідати, та подумати про те що відбувається навколо. Це все дуже дивно. Якщо цей рапорт колись дійде до вас, товариство Х.а.о.с. ,  хочу щоб ви знали. Я вас проклинаю! Я не підписувався на ось це все! Потрібно подумати що роботи. Вчора жовті очі, сьогодні мімік. Хто далі? Навіть страшно уявити. Але впевнений, завтра прокинусь  не сам. Вже навіть страху в душі немає. Просто пошвидше б закінчити цей день, та прожити інший. О 14:40  ліг спати , до 19:00. Будильника у мене немає... уже.
19:00. Важко відкривши повіки, та піднявся з ліжка. Дровенячка з каміна вже догорали, а за вікном уже було темно. Було дуже темно. Тільки за хвилину я зрозумів, світла маяка немає! Швидко випригнувши з ліжка, я вибіг на вулицю у тому що було на мені.  Сильний вітер разом з краплинками води наче лезом пройшовся по моєму тілу. Щойно я відступив від дверей, вони миттєво грюкнули, зачинившись. На вулиці не було видно взагалі нічого! Повна темнота. По памяті, я побіг до маяку.  Дорога була наче в тисячі разів довша. Наче все більше... бризки води, маяк, кожен камінь, квіти. О 20:00 приблизно, я забіг у середину маяка. Світла не було, тільки біля механізму знову стояло ...це тіло! Такої злості яку я відчув тоді,  не відчував ніколи. На осліп  схопив стару металеву балку. Різкий удар по голові невідомого! Той впав. Віддихавшись, я наніс ще один удар, та ще один, та ще один, та ще один, та ще один — дві сторінки розписано цими " та ще один" Мені стає страшніше... Але і цікавіше, що сталося далі.
О 20:00? Напевно, не знаю. Запустив маяк. Все добре. О 21:00 я вже сидів над цим папером та писав цей клятий звіт. О 22:00 ляжу спати. На сьогодні все.
—Третій звіт закінчив. Я не знаю, чи варто брати звіт #4...
***
9456 рік до н.е.
В той час, коли світ був спокійніше,  та краще. Перші вчені, та дослідники відкрили перший маяк. Всі вони дуже дивувалися, бо технологія з якої він був створений була далеко ще до їх розуміння. Старі люди приняли їх за тотеми, та стали привозити підношення, та приносити жертви маяку. Як тільки на острові з'являлись жовті троянди, всі хто там були, покидали його. За рік вони поверталися, та знову відновлювали ритуали, та підношення