Глава 1: 7 днів до провізії

День 1. Час: 05:00. Погода: Сонячно, без вітру, опадів не прогнозується.
Вкотре, я знову пишу вам рапорт про те, як пройшов мій день. Скільки вже років я на вас працюю? П'ять? Десять? Неважливо. Я прокидаюся, як зазвичай, о 05:00. Починаю свій день досить звично: кава, зі старого, іржавого чайника. Який чомусь мені ніяк, ніхто не замінить. Скоро вже в нього відпаде дно, але вам байдуже. За десять років — жодної відповіді на мої рапорти. Ви розумієте, я навіть не знаю, чи правильно їх пишу! Можливо, якщо буду більш агресивним, ви мені відповісте, не знаю. Повертаюся до суті. Разом з кавою, я зробив собі невеликий бутерброд з м'ясом та сиром, на гарнір гречану кашу. Такий сніданок кожен день. Кожен! Але хоча б смачно. Пообідав. О 05:30 закинув увесь посуд у раковину та почав одягатися. Вибір одягу в мене невеликий: усього дві пари чобіт, дві пари штанів — тепліші і ще тепліші, дві пари кофтин, пара футболок та нижня білизна. Власне, все. І добре з одного боку, що не так багато, але з іншого... скоро він уже весь зноситься!
—після цих слів можна побачити невеликі вм'ятини на папері, які схоже випадково зробив наглядач маяку. Але потім він спробував розпрямити листок та продовжив писати. Він не винен, я розумію його злість...Продовжую читати—
05:40, я вийшов зі свого будиночку та озирнувся навкруги. Сьогодні було досить сонячно та менш вітряно, ніж завжди. Навіть трішки настрій покращився. Набрав повні груди повітря та попрямував до задньої частини будинку по приладдя. Двері майстерні майже згнили. Добре, що я один на цьому острові... У старому сараї за будинком було дуже темно. Навпомацки я дістав мастило, ящик з інструментами та засіб для миття скла. Поставив усе у мішок, закинув на спину та вирушив до маяку. Як учора, як позавчора... звичайний ритуал. Дорога до входу в маяк уже напевно на два шари витоптана та тверда. Наче найжорсткіше каміння, яке тільки можливо знайти. Я не рекомендую падати на цій дорозі — потрібно бути дуже обережним. Нормальні роботодавці вже б приїхали та якось вирішили цю проблему. Бо коли йде дощ, чи сніг, чи просто навіть потрапляє вода з океану (тут це не рідкість) — то йти неможливо. Поки піднімався по цьому камінню, оглядався навколо, час від часу відновлюючи дихання. Вже не молодий. В моє oкo впав старий-старий сарай, на іншому краю острова. Він зачинений, і стоїть там уже напевно ще з тих часів, як материки були з'єднані, а по землі ходили динозаври. Я ніколи не підходив до того сараю. Він мене лякає... Наче...? Навіть не можу описати. Наче там хтось живе та дивиться на мене. А може, то я вже з глузду з'їжджаю? Не знаю. Біля маяка я потягнув за стару, металеву, холодну ручку дверей та зайшов усередину. Скрип від дверей ще хвилини три (напевно) було чутно в маяку. Жорсткий запах солі та вологості незабаром вдарив у мій старий ніс. Я підняв голову вгору та неохоче поліз по старих сходах до ліхтарної кімнати. З кожним кроком скрип сходів ставав голоснішим і голоснішим. Деколи сходи, деколи мої коліна — але факт є факт. Усі ці звуки були наче в десятки разів сильніші та дуже б'ють по моїх вухах. Але за стільки років я або звик, або оглух. Маяк досить високий, та й я вже нешвидкий. Тому мені потрібно було хвилин п'ятнадцять, щоб туди видертися. 06:20, я доліз до верху та почав протирати ліхтар від пилу та бруду. Взагалі, я б не сказав, що він і бруднішає за день, але за ці роки — може, то я гірше стан бачити. Але весь цей процес — моя рутина. Без цього не можу. За 30 хвилин я закінчив протирати все скло, що знаходилося в приміщенні. О 06:41 пройшовся та оглянув усе навколо, щоб не було тріщин чи якихось пошкоджень. Усе було добре. О 06:50 я почав спускатися назад. Дорога додому завжди швидша, як то кажуть. Тому за 10 хвилин я вже був унизу. Приступаю до огляду механізму обертання. Відчинив маленьке віконечко та став слухати. Чи не було якихось дивних звуків. На диво — тиша. Ну й добре. Піднявши з землі мастило, я заправив маяк о 07:15. Наче все добре.
Остаточні результати перевірки на 01.07.1993
Світло: Добре
Погода: Сонячно, ясно.
Опадів: Немає.
Кораблі: Не видно на горизонті.
Закінчивши всю перевірку, я зібрав речі та поволі попрямував назад до сарайчика. За півгодини вже був там. На сьогодні основна робота закінчена.
О 12:00 я виходжу на ганок та всідаюся в крісло-гойдалку разом з книгою. Усю бібліотеку, яка тут є, я вже прочитав разів сто напевно. Добре, що можна повертатися до книг знову і знову. Люблю кожного разу помічати різні деталі. Але сьогодні мою звичайну рутину трішки потривожили. Жменька квітів, яку побачив попереду будинку. Що з ними не так, запитаєте? Я бачу їх тут уперше. Уперше за всі роки, що тут. Жовті троянди. Такі взагалі існують, зачекайте... Я зараз. Переконався, що ці троянди досі там, за вікном, і це не моя фантазія. Навіть у місячному промінні ці троянди було чудово видно. Вони такі дивні. Коротше, продовжую далі...
—цікаво, куди ділися ці троянди? Як я приїхав, земля перед будинком уже давно була перекопана. Можливо, як прочитаю всі звіти, зрозумію, що було далі... Так, не відволікаюся!—
О 13:00 я закінчив із читанням книги та повернувся до дому розпалювати камін. Стало трішки холодніше. На цьому острові тепло з вулиці є тільки дуже обмежений час. Добре, що ще є трішки дровенят.
О 13:25 камін горів яскраво та тепло. О 14:00 я взявся за приготування вечері та сніданку на завтра. Вибір був один, і той самий. Гречана каша та бутерброди. Так як я вже старий, то лягаю досить рано. О 15:00 у мене денний сон, до 18:00.
18:00. Важко відкривши повіки, я піднявся з ліжка. Дровенячка з каміна вже догорали, а за вікном уже було темно. І тільки світло маяка кожні 13 секунд освітлювало весь острів. Натягнув на себе кожуха та пару кофтин і попрямував до маяку. Вийшовши на вулицю, ледь-ледь зсунувши двері. Сильний вітер разом з краплинками води наче лезом пройшовся по моєму лиці. Щойно я відступив від дверей, вони миттєво грюкнули, зачинившись. Увечері мені потрібно зробити легкий огляд навколо маяка та глянути, чи немає кораблів. Увечері дорога була наче в сотні разів довша. Наче все більше... бризки води, світло, маяк, кожен камінь, квіти. Ці жовті троянди... Вони чомусь не виходять з моєї голови. О 19:00 я вже закінчив оглядати маяк та повертався назад. І знову... Я глянув у бік старого сарайчика та побачив, що двері там були відчинені! Уперше за весь час! Можливо, бо вже замки зогнили... завтра потрібно буде глянути. О 20:00 я вже сидів над цим папером та писав звіт. О 21:00 ляжу спати. На сьогодні все.
—Перший звіт закінчив. Цікаво, що на даний момент я не бачу старого сараю за вікном... якщо правильно розумію, на тому місці зараз якийсь цегляний будиночок... Звіт #2, що ж сталося далі?...
* * *
01.07.1993
Корабель з листами прямував по спокійному океану о 23:00. Через недбалість працівників, один з ящиків був трішки відчинений. Відповідь, яка так потрібна була наглядачу, так і не дійшла до нього. Лист вилетів з ящика та впав у воду. В ньому було написано таке:
Для всіх наглядачів маяків. ТЕРМІНОВО! На маяку #4 зник працівник. Весь острів був засипаний Жовтими Трояндами. Ми не рекомендуємо взаємодіяти з цими квітами. Також ми не рекомендуємо виходити з будинку, поки ми не надішлемо наступні рекомендації. У випадку якщо ситуація буде критичною, до вас направлять кораблі, щоб доправити додому. З повагою, Товариство Х.А.О.С.