Розділ 5

Минали роки, і наш сад бачив багато: як я навчилася впевнено читати свої перші книжки в малиннику, і як маленька Кеті з невпевненого немовляти перетворилася на швидку дівчинку, що гасала наввипередки з вітром. Але незмінним залишалося одне — біла постать, що завжди маячила поруч.

Білик став справжнім патріархом нашого подвір’я. Його колись сніжно-біла шерсть стала трохи густішою, а хода — важчою, але в його «косючих» очах все так само світилася нескінченна любов до нас. Він знав кожен наш секрет. Він знав, де ми ховаємо недоїдену кашу, і куди закидаємо м’яч, коли не хочемо йти до хати.

Одного спекотного дня, коли сонце палило так нещадно, що навіть коти — Нікіс та Рижик — поховалися в найглибшій тіні під верандою, ми з Кеті вирішили влаштувати «свято малини». Ми набрали повні жмені ягід і всілися прямо на траві під нашою улюбленою яблунею.

Білик лежав поруч. Його важка голова спочивала на моїх колінах. Він примружив одне око, а іншим — тим самим, трохи «косим» — стежив за метеликом, що кружляв над нашими головами.

— Білику, ти мій найкращий друг, — прошепотіла Кеті, витираючи замурзані малиною руки об його світлу шерсть.

Білик лише важко зітхнув і ледь помітно вильнув хвостом. Він дозволяв нам усе: заплітати в його шерсть квіточки, одягати на нього «корони» з листя і навіть використовувати його широку спину як подушку під час денного сну.

Того вечора, коли приїхав Дідусь, він довго дивився на Білика, який поважно зустрів його біля хвіртки.

— Виріс козак, — тихо сказав Дідусь, гладячи пса по широкому лобі. — Справжній господар.

Білик у відповідь лише коротко гавкнув, ніби звітував: «Усе спокійно, Дідусю. Дівчата в безпеці. Дім під наглядом».

Ми з Кеті стояли на бірюзовому ґанку й дивилися на них. У той момент я зрозуміла одну важливу річ. Білик не просто охороняв наше подвір’я від чужинців чи злих тіней. Він охороняв наше дитинство. Він був тією живою стіною, за якою нам завжди було тепло, весело і зовсім не страшно дорослішати.

Навіть коли сонце сідало, і довгі тіні лягали на малинник, ми знали: завтра знову буде ранок. Знову буде сміх Кеті, знову будуть мої нові історії, і знову поруч буде він — наш Білий Лицар, наш перший і найвідданіший друг.

І поки він був з нами, світ здавався нескінченним, сонячним і пахнув стиглою малиною.