Епізод 5

                                                       Епізод 5. Тіні

Ніч… Рей замкнений у камері поліцейського відділку в Бітл-Хаусі. До Судного дня, коли одна зона нападе на іншу, а ту, що залишиться, — з’їдять, залишилася… доба. Прія Фарроу — мертва. Кел навіть не підозрює про наближення загибелі. І… ми… програли… — думає Рей, сидячи в цій камері.

— Пссс. Пссс…

— А?!

Рей розплющує очі й бачить перед собою… Прію. Яка стоїть біля дверей камери й намагається знайти потрібний ключ у зв’язці зі ста однакових ключів. І… за тридцять секунд… Їй це вдається. Вона відчиняє двері й випускає Рея з ув’язнення.

- Але… як?

- Довга історія. І в нас немає на неї часу. Нам треба… тікати!

- Але… Прія. Кріс сказав, що ти…

- Кріс багато говорить… Але… не все з цього правда.

- І… куди ми тепер?

- Повертаємося в четверту зону… їм треба допомогти.

- І… Який у нас план?

- Зараз… ми виходимо за межі Бітл-Хауса, там… нас зустріне Кел. А далі…

- Стоп-стоп-стоп. Ти… переконала Кела?

- І не тільки. Уся четверта зона знає. І… вони вже готуються щосили. Але нам… варто повернутися до них і допомогти. Тому — біжимо!

Рей і Прія покинули будівлю дільниці й уже завели двигун гольф-кара № 3, вже навіть мчали по прямій, як раптом… Їх засліпили фари машини, що стояла перед ними. Вона перегородила шлях.

- Так-так-так… куди це ви зібралися?!

Це був Крісс.

- Тримайся подалі від мене, Крісс, — сказала Прія.

- А я… вас хіба… відпускав!

- Нам не потрібен твій дозвіл… — втрутився Рей.

- Як шкода…

Клацання. Рея та Прію оточили люди — усі мешканці Бітл-Хауса. З вилами та ножами, сокирами та пістолетами. Нависла мертва тиша.

— Чомусь я не здивований, — сказав Рей.

— У вас… немає виходу, — сказав Крісс і одразу ж віддав наказ…

— Вбийте їх!

Запала тиша. Яку різко й для всіх несподівано обірвав гуркіт. Гуркіт біля головних воріт у зону.

Кріс покликав у рацію…

— Тед. Тед, що в тебе…

Тиша.

— Тед!

— О… Вони… прорвалися…

— Хто… хто ВОНИ?

— Тіні…

І ось пролунав гуркіт. Потім ще й ще… Було чутно і… навіть видно, як вони наближаються. Ті самі силуети з видінь Рея. Ті, що 8 метрів заввишки. Усі люди почали тікати, кинувши свою зброю, і сховалися в Бітл-Хаусі, чекаючи кінця. За першою тінню слідує ще одна. І ще одна. І ще… одна. Чотири штуки йдуть на зону номер чотири. І вони дедалі ближче. Рей і Прія кинулися бігти, щоб теж сховатися в Бітл-Хаусі. Однак… двері до нього були зачинені. І зачинені вони були людьми, які нікого не пропускали й тримали двері.

- Впустіть! Впустіть! — кричала Прія.

Рей вибив вікно, але люди всередині не давали йому зачепитися. Вони копали його, штовхали й кричали…

- Що за нечисть! Ви привели її, це все ви! Ви!

А тіні все наближалися. Найперша вже була над «Бітл-Хаусом». Вже тягнулася до його даху, ніби хотіла зірвати його. Але тут… Звідки не візьмись, у неї влетів вогонь. Коктейль Молотого, якщо точно. Усе засвітилося. Тінь відступила назад. Майже впала на стіну зони. Але коктейлі Молотого не переставали летіти. Вони її травмували. Вбивали. І їх кидали люди в чорних костюмах і… у чорних масках. Ті самі «водії» мікроавтобусів. Вони продовжують кидати у тінь вогонь, не помічаючи, що єдині, кому не все одно, — це люди в «Бітл-Хаусі». Адже вогонь із розбитих коктейлів падає прямо на дах будівлі. І вона починає горіти. Було видно, як люди всередині метушаться. У них паніка. І в цій паніці вони не вибігають з будинку. Натомість вони влаштували тисняву біля дверей і просто кричать. А ті, люди в чорному, закидають дедалі більше й більше коктейлів. Не помічаючи, що три тіні, що залишилися, вже перед ними. І ті починають їх тиснути… своїми ногами і хапати… своїми руками.

— Боже мій… — сказала Прія.

— Так… — продовжив Рей.

Раптом їх засліпили фари. Це був Кел, він нарешті приїхав. Вони сіли до нього в машину.

— Де ти був? Чому так довго? — запитала Прія.

— Нам… нікуди йти. Зони номер два… більше… немає.

— А… що з нею? — поцікавився Рей.

— Згоріла. Як і ваша, — відповів Кел.

І справді. Прія та Рей озирнулися. Уся їхня зона палала вогнем. І по ній ходили тіні.

— Куди ж ми підемо? — запитала Прія.

— А що… що з іншими зонами? П’ятою, наприклад… Вони ще живі? Мають бути… живі.

— А ось і не вгадав, Рей. Я їх усі проїхав. У всіх… вогонь, руїна… тінь і морок. Паніка й страх. Нам нікуди подітися, — сказав Кел.

— Тоді… ми їдемо зі Спрінгвуда. Назавжди! — наказав Рей.

Машина Кела, в якій були Рей і Прія, поїхала до воріт. Потім… промчала по шосе. Уздовж палаючих зон і Бітл-Хауса. А також того самого ТЦ, який теж… був у вогні й населений… А точніше… оточений – Тінями. Це кінець!

                                                                              *****

Вже настав ранок. Було видно яскравий світанок. Але також… десь далеко виднілися зони, що згоріли й досі палали. Ті самі… «Безпечні» зони, які були створені для виживання. Але й вони з цим не впоралися… Або ж… їм допомогли… Не впоратися з цим?!

Машина Кела, Рея та Прії під’їхала до вивіски. Тієї, що на виїзді з міста… Де було написано…

«Ви залишаєте Спрінгвуд, побачимося ще раз?»

Тоді… Кел зупинився, і вони втрьох озирнулися назад. На місто, яке колись було їхнім домом. А потім Прія сказала.

— І… що далі?

— Тут було стільки всього… — продовжив Рей.

— І… ще буде. — Закінчив фразу Кел.

Тоді вони ще секунду помовчали й… рушили в дорогу. Прямо у світанок. Новий світанок їхньої історії. А це… Це була лише частина… розділ у їхньому житті… Який вони… благополучно… пережили. А ось що на них чекало далі…

НЕВІДОМІСТЬ.

І… на зворотному боці вивіски. Тієї самої, що на виїзді з міста. Красується напис.