Небезпека

       Вже через хвилину, коли я розплющила очі і побачила занепокоєне обличчя Еріка, то швидко пояснила йому, що Ніколь і Емілі в небезпеці і що щойно вони намагалися зв’язатися зі мною за допомогою телепатії.

     -Здається після тієї сутички в лабіринті у нашої одногрупниці з’явилися нові сили і вона покликала нас на допомогу, — закінчила я свою розповідь.

       Після цього ми одразу кинулися бігти до лазарету. По дорозі я встигла попередити Еріка про перевірку у вигляді сканера та чарівного слова, проте коли ми дісталися до нього, то побачили лише хаос. Двері було зруйновано неймовірно потужним закляттям, всі ліжка перевернуто, а там де були Ніколь та Емілі лежала записка, в якій було написано : "Якщо хочете побачити своїх друзів, то прийдіть опівночі до лісу, дорогу знайдете самі, але ви зможете побачити її лише тоді, коли ніхто окрім тих, хто зараз читає цю записку, там не з’явиться." Як тільки ми прочитали цю записку, вона спалахнула і вже через секунду від неї не залишилося жодного сліду.

       Я дуже сильно хвилювалася за дівчат. Мабуть, їх викрав дуже сильний маг. Проте була одна більш-менш гарна новина. Я точно знала, що це не темний лорд, бо Корнеліус розтратив весь залишок сил останнього разу, коли був тут. Отже, цей чаклун значно слабший за нього, проте він також має чималий досвід використання магії і те, як він зміг обійти захист лазарету, лякає і вражає водночас.

       Ми зрозуміли, що зараз нічого не зможемо вдіяти і повідомляти також нікого не можна. Потрібно лише чекати. Ерік запропонував провести цей час з користю і навчитися виконувати атакуючі заклинання.

       Ми пішли до кімнат, взяли підручники і вийшли на вулицю, щоб знайти чудове місце для тренування. В парку було занадто багато народу, незважаючи на те, що всі втомилися після пошуків Емілі, більшість курсантів вирішила зібратися повеселитися. Ліс також не був варіантом. А що як там на нас нападе той, хто викрав дівчат ? І  раптом мій погляд впав на природній спортзал Артура Келвена. Ми зайшли туди і я уявила як вхід закривають дерева, а для надійності, як все це окутує плющем так, що не залишається жодної дірочки.

       Після цього ми почали шукати бойові заклинання. В основному на перших сторінках було розписано те, що не потрібно бути самому. У кожного мають бути друзі, які допоможуть в тяжкий момент. А  також те, що коли чаклувати разом з ними, то магія зростає в декілька разів. Відьом та чаклунів неймовірно важко перемогти, якщо вони тримаються разом, проте якщо вони одинокі, то в них завжди повинно бути якесь слабке місце.

       Прочитавши все це я та згадавши нашу битву з Ніколь, я зрозуміла одну важливу річ. Ми з Еріком обоє бойові маги і якщо разом застосуємо закляття, то зможемо перемогти ворога, навіть набагато сильнішого за нас.

       Приблизно через п’ять хвилин ми знайшли бойові заклинання і почали їх випробовувати, кидаючи магічні стріли та кулі у ту стіну, яка вела до лісу. Деякі з них нам вдавалися одразу, інші після декількох спроб. Але всі вони були недостатні потужними для того, щоб подолати ворога, який зміг запросто обійти безпеку лазарету, розгромити його і викрасти двох відьом, які володіли більш ніж двома силами.

       Після чергового вдалого заклинання, яке ми виконали разом з Еріком, почулися оплески. Обернувшись, я помітила містера Келвена, який стояв біля колишнього входу. Дерева та плющ,  за його спиною, знову ставали на свої місця.

     -Не питатиму, що ви тут робите та тому подібне. І так бачу, що тренуєтеся використовувати бойові закляття, — сказав містер Келвен і після короткої паузи продовжив.-  Мабуть, після прикрого випадку з Емілі ви вирішили навчитися постояти за себе. Якщо хочете, можу допомогти.

     -Було б непогано, — відповіла я, після того, як зрозуміла, що він говорить про те, що сталося вранці. Ми ніяк не можемо знайти закляття, настільки потужного, за допомогою якого можна було б перемогти ворога.

     -Ви правильно робите, що хочете виконати його разом. Це збільшить вашу силу, проте, і справді, в книзі для першого курсу ви навряд чи зможете знайти щось, що можна застосувати проти досвідченого темного мага.Я можу підказати декілька заклять, проте мені потрібно уточнити ваші види магії. Те, що вона бойова, я і так бачу. Які спільні сили ви маєте ?

     -Магію вогню і простору.

     -О. Тоді все чудово. Я знаю, що вам порадити. Це закляття дуже потужне, проте не забере багато ваших сил. Спробуйте сказати «Вікторіанін ачівментіус»  і направити його он в те дерево.

       Після п’яти  спроб мені воно вдалося його виконати і в мене з рук зірвалося щось схоже на маленький метеорит і полетіло в зелену стіну, де вже було дві дірки від подібного закляття. Воно вдалося Еріку уже з третього разу. Мабуть, це так чи інакше пов’язано з тим, коли відкрилася магія. Він розповідав, що в нього це сталося трішки більше ніж три роки тому. А оскільки з тієї події в печері минуло лише декілька місяців, то й виходило у мене все не завжди.

       Потім ми з Еріком одночасно застосували заклинання і наша магія, об’єднавшись, утворила якусь чудернацьку фігуру амарантового кольору, яка за долю секунди знищила усю стіну так, наче її і не було. Я неймовірно зраділа такому результату і одразу закрила прохід новими рослинами.

       Обернулася і хотіла подякувати за допомогу містеру Келвену, проте його там уже давно не було. Мабуть, він телепортувався після того, як сказав нам заклинання. Проте я припускаю, що більше всього він просто не хотів нас турбувати та й зараз була приблизно десята вечора, а кожного дня вчителі мають збиратися в їдальні. Не знаю чому, але вони постійно проводять зібрання приблизно о восьмій вечора. Мені неймовірно хотілося дізнатися чому, проте я розумію, що це нормально – мати якісь секрети від інших. Адже всі коли-небудь хоча б раз у своєму житті приховували щось від батьків, друзів, однокласників або просто знайомих. Наприклад, зараз більшість з нас не розповідає нікому з родичів про те, що вони світла  відьма або чаклун. Тому що, більшість з них не зрозуміє цього. Деякі люди не вірять в це взагалі і просто посміються з тебе, навіть після вагомих доказів, а інші запросто можуть відправити в психіатричну лікарню. Тож я все це розумію. Викладачі, мабуть, просто не хочуть турбувати нас своїми проблемами. Недарма є поговірка : «Чим менше знаєш – тим краще спиш».