2

Багато часу минуло з тих пір, як скульптури, крім блакитної троянди, залишили митця. Митець продовжив створювати нові. Вони оживали й залишали сад, та митець не засмучувався — з ним була блакитна троянда.

Біда спіткала митця в іншому. Через працю очі слабшали, і, коли скульптор створював метелика, не помітив, що вирізьбив важкі крила. Метелик ожив, та ледь змахнув різнокольоровими крилами. Піднятися вгору не вистачило сил.

Блакитна троянда гірко заплакала. Митець теж засмутився. Він попросив метелика зачекати, а сам, взявшись за інструменти, спробував виправити помилку. Та як не намагався зробити тонкі, тендітні та невагомі, мов хмаринки, крила — не вдалося.

Блакитна троянда бачила страждання метелика і сум митця й вирішила стати очима скульптора. Вона взяла його руки у свої й продовжила висікати лусочки з каменю на крилах метелика.

Деколи митець так захоплювався роботою, що не помічав, як рука тремтить від втоми, й ранив гострими стеками, які використовував для роботи з крилами метелика, долоні блакитної троянди. Та вона не зважала на численні порізи і, всміхаючись, повторювала, що золоті руки скульптора і цього разу створять неповторний шедевр.

Вони доробили крила пізно уночі, та щасливий метелик не збирався чекати ранку, щоб їх випробувати. Він покрутився, змахнув крилами і, немов пір’їнка, здійнявся вгору та полетів до верхівок дерев. До метелика спустилася крихітна зоря і порадила, поки вона не торкнулася землі, швидко загадати бажання.

Метелик хотів віддячити митцю та блакитній троянді і загадав: повернути гострий зір скульптору та загоїти рани на руках блакитної троянди.

Тільки метелик договорив, бажання здійснилося. Він полетів до митця та блакитної троянди й став милуватися тим, як блакитна троянда радіє з того, що митець без її допомоги продовжив працювати.

Авторка: Інга Квітка