Розділ 3. Неіснуючі спогади минулого

Неіснуючі спогади минулого

Різкий рух рукою вгору – струмінь води застиг у повітрі. Діана зосередилася. Раз, два, три – короткі удари гострих змійок у манекен. Якби це була людина, то Діана потрапила б в коліна, живіт та голову.

– Що-що, а меткість у тебе на високому рівні, – похвалила вчителька.

Діана втомлено зітхнула. Вже цілу годину вона тренувалася в мистецтві керувати водою на додатковому занятті з Ларисою – молоденькою вчителькою.

– Але твоя стійка знову слабка, – продовжувала Лариса. – Та й ударам можна було прибавити більшої сили… Рухи твої недостатньо плавні, якісь обірвані та нечіткі. Так ти не отримаєш високого балу на екзамені.

– Та я вже втомилася, – пробурмотіла Діана. – Ми вже цілу годину тренуємося…

– Отож бо, а ти за цей час не маєш ніякого прогресу! Старайся краще.

– Намагаюся.

– Щось не видно. Таке враження, що тебе взагалі не хвилює, який бал ти отримаєш на остаточному екзамені. Невже не вистачило того, що було минулого року?

Діана похнюпилася. Так, минулого року, щоб її допустили в одинадцятий клас, довелося тричі перездавати екзамен…

– Добре, на сьогодні досить, – здалася Лариса, дивлячись на змучену Діану. – Йди. Але наступного разу не відпущу, доки все ідеально не зробиш.

Тренування проводилося на вулиці, біля струмка. Поруч тут був ліс.. Діана мимоволі згадала про Незабудку. З того дня, коли вона транслювала своє повідомлення по телевізору, кожного дня і справді стали траплятися напади. До того ж, це були родичі володарки блакитного вогню, яка безслідно зникла і досі не появлялася… Незабудка виконувала все, як і обіцяла. І не допомагало нічого, хоч би як не намагалися сховатися від неї. Всі розуміли, що скоро настане черга і всіх знайомих… Діана їм не заздрила.

Але і родичі Діани Янар, і друзі її знали, де вона. Та й вона ж десь точно є… Тож чому їй просто не вийти й не припинити всі ці страхіття?

Схоже, на те була причина…

Від думок Діану відволік якийсь порух збоку лісу. Вона різко обернулася. Там стояв високий біловолосий чоловік. Важко було не впізнати Наума, царя народу води. Але що він тут робить?

– Доброго дня… – тихо мовила Діана, але Наум її почув.

Він кивнув у відповідь і підійшов ближче. Його очі якось зацікавлено розглядали Діану. Але погляд був наповнений жалем.

– Щось трапилося? – несміливо вирішила поцікавитися Діана.

– Як бачиш, так, – Наум якось дивно усміхнувся. – Я, хм… вельми занепокоєний ситуацією, що склалася наразі.

– Це Ви про Незабудку?

– Саме так.

Діана пригадала, що цар теж був одним із знайомих володарки блакитного вогню. Тоді не дивно, що він хвилюється…

Схоже, чоловік зрозумів, про що задумалася Діана.

– Та я не так за себе хвилююся, як за інших, – він посміхнувся. – Мені то нічого страшного не буде… Я лише боюся за неї. Вона не повинна виходити… Нехай буде, там, де і є.

– Ви про… Діану Янар?

Наум хмикнув і нічого не відповів. Діана зрозуміла, що так.

– Чому ви не хочете, щоб вона виходила? – запитала дівчина.

– Так буде краще. Для неї.

– А для інших? Можуть же постраждати багато інших людей…

– Вони погоджуються зі мною. Усі її родичі та знайомі погодилися на це. Адже нічого страшнішого з нами не трапиться ніж те, що трапилося з нею…

Діана здригнулася. Це прозвучало якось моторошно.

– А… що з нею трапилося? – насмілилася запитати Діана.

Наум лише з жалем глянув на неї.

– Краще тобі не знати, – мовив він.

Чоловік зітхнув і зібрався кудись іти.

– Гарного тобі дня, Діано, – мовив він і розвернувся.

Дівчина стрепенулася.

– Звідки ви знаєте моє ім’я? – запитала вона.

– А тебе ніколи не дивувало, що ви тезки?

– Та не зовсім… Хіба мало Діан на світі?

– Ви з нею схожі. Дуже схожі.

Діана так не думала. Скоріше, вони були повними протилежностями…

Навіть коли він стояв спиною, Діана відчула, що він усміхнувся.

– Бувай, – кинув чоловік і пішов.

– До побачення… – відповіла Діана, але тоді вже Наум її не чув.

***