Епілог

Сабі

- Ні, я не можу в це повірити! Як ви могли?! Я питаю: ЯК ВИ МОГЛИ?!!! Я ж так хотіла зробити вам красиве весілля, з купою гостей, танцями, весільною сукнею і красивим двохметровим тортом!

- Варіє, ми…

Дракониця жестом звеліла мені помовчати.

- Я так чекала! Так чекала вашого весілля, а ви мені кажете, що сходили в якийсь задрипаний храм і там обвінчалися?!

Взагалі, Варія має повне право на таку експресію. Я довго тягнула зі своїм «так» на пропозицію Макса змінити прізвище нехитрим шляхом заміжжя. У мене була умова: хай спершу зробить свій замок придатним для життя дружини, а тоді вже я серйозно задумаюсь над його пропозицією. Ой, ви не повірите, тепер це не замок, а просто цукерочка!

Коли я таки дала свою найвищу згоду пов’язати своє життя з життям дракона, ми з Максом серйозно поговорили і дійшли висновку, що помпезного весілля ми не хочемо, тому вирішили справити скромне і таємне вінчання. І вуаля! Сьогодні зранку я стала графинею Сабріною Ноче!

- Саме так, мамо. Не треба брати все так близько до серця, - Макс обережно обійняв маму за плечі і повів до диванчика, жестом просячи мене вийти. Його погляд просигналив: «Сам розберуся». Я радісно кивнула і почала потихеньку просуватися до виходу: - Мамо, ти тільки уяви, скільки нервів ми тобі врятували! Адже ти в нас така перфектціоністка, ти б не витримала, якби щось пішло не так. Ти ж така вразлива! А уяви, скільки золота ми заощадили! А знаєш, що ми з моєю зіронькою плануємо на ці гроші зробити?

- Що? – леді Ноче витерла сльози, які ще не встигли пролитися з її очей.

- Ми хочемо завтра поїхати в подорож.

- Куди?

- О, у нас цілий список світів є! Погодься, краще красивий медовий місяць без двохметрового торту, ніж красиве весілля без захопливої подорожі.

- Ну, коли ти ставиш ситуацію під таким кутом… Але ви однаково повинні були сказати нам, що одружуєтесь!

- Щоб ти за один день довела священнослужителів до нервового тіку і перетворила бідолашний храм на королівські палати?

- І що ж ви навіть свідків не запросили? – приречено запитала Варія.

- Запросили. Інакше б нас не повінчали. Свідками були Рош із Летою.

- І вони мені нічого не сказали!

- Мамо, не нервуй. Чому ти так нервуєш?…

Далі я вже нічого не чула, бо, акуратно і беззвучно зачинивши за собою двері, відійшла на достатню відстань від вітальні.

- Як вона все сприйняла?

Я аж підскочила від несподіванки.

- Летко – щоб ти здорова була! – чого лякаєш? Не підкрадайся так більше!

- Та я й не підкрадалась. Думала, ти мене чуєш, у тебе ж он які вуха є.

- Теми вух не торкайся. Це неввічливо, - це єдиний ельфійський пунктик, якого я не позбулася з часів дитинства.

- Як скажеш, - Лета байдуже знизала плечима. – То як там Варія?

- Макс ще з нею, але наче потроху заспокоюється.

- Угу.

- Та наше таємне весілля їй здасться квіточками, щойно вона дізнається про твої з Рошаіром плани! Ото скандал буде, коли відкриється, що ви взагалі одружуватися не плануєте.

- А нащо? Шлюб – це формальність. Ти ж знаєш, що я його не визнаю.

- Знаю, знаю, а от Варія не знає. Коли скажеш?

- Буду тягнути до останнього, - Лета скрушно зітхнула.

- Не хотіла б я бути біля Варії, коли вона дізнається… - я аж здригнулася, надто яскраво уявивши картинку. – Гаразд, ходімо до порталу. Треба мені з сонечками нашими попрощатись, а то цілий місяць з ними не побачимось. І як я буду без них?

- Сабі, постривай. Я маю тобі дещо сказати, - у Лети був дещо знічений вигляд. Вона навіть зарум’янилась! Нічого собі! Це має бути щось цікавеньке! – Вчора я дізналася, що я… - вона схвильовано вдихнула і видихнула, а тоді щасливо подивилася мені в очі: - У нас з Рошаіром буде дитина.

- Аааааааа! – я радісно запищала, міцно обійняла подругу і почала підстрибувати від радості. – Летко, це дивовижно! Яка ж я за тебе рада!!!

- Що тут у вас таке? – це Макс висунув голову в коридор. Ох, треба було мені пищати тихіше. Ми ж недалеко відійшли – тільки на інший кінець коридору.

- Нічого, - швидко відповіла Лета. – Це між нами дівчатами.

Макс зі спантеличеним виглядом знову сховався за дверима, а я взяла подругу під лікоть і потягнула в бік виходу з замку. З нашого з Максом замку! Так, від сьогодні я теж тут офіційно живу, тому замок НАШИЙ!

- А ти Рошаіру сказала?

- Так. Щойно сама дізналася.

- І що він на це сказав?

- Нічого.

І чому я не здивована? Як ці двоє мовчунів взагалі живуть разом і одне одного розуміють?

- Він просто міцно мене обійняв і поцілував. Такий щасливий був, - Лета усміхнулася так, як усміхалася тільки Рошаіру. Я навіть не знаю, як описати цю усмішку. Думаю, тут підійде єдиний епітет: з любов’ю.