Перевиховання - справа нелегка

Сабі

Наступного дня я прокинулася пізніше, ніж завжди. Взагалі, я рання пташка і зазвичай з сьомої години я вже на ногах, але ось вже восьма, а я ніяк не можу змусити себе встати. А ви що хотіли? Я до пізньої ночі на балу танцювала! На підборах, між іншим! Ох, бідні мої ніжки… Та ще й думала про нашу розмову з Леткиним загадковим коханням…

Вчора, коли Лета з Максом танцювали, я підійшла до Рошаіра, хотіла налагодити відносини, а то ми з ним не надто добре одне до одного ставилися, були типу як на ножах, тож я хотіла згладити кути. Не встигла я сказати, що, можливо, була неправа щодо нього, коли цей неприємний тип раптом на повному серйозі попросив мене приглянути за Летою, якщо раптом його не виявиться поруч чи якщо він помре. Рошаір наче взагалі до цього моїх слів не чув. В його погляді було стільки суму, що я не те що обуритись – я навіть спитати нічого не наважилась… а варто було б! Леті я про цю нашу розмову взагалі нічого не казала. І зараз не знаю, чи варто казати. Вона ж така щаслива тепер! Рошаір розповів їй про свої почуття! Та вона, мабуть, на сьомому небі! Я просто не можу наважитись так її обламати. Летка ж нарешті облишила своє вічне «кохання – це зло» і полюбила того безсовісного дракона! І що він мав на увазі? «Якщо мене не буде поруч»… «Якщо я помру»… Загалом, вночі я довго промучилась цим питанням, але зрештою просто вирубилась, так ні до чого й не додумавшись.

Отож я ще з годинку із задоволенням поспала б, але мене безжалісно розбудила служниця. Гм, незвичне явище. Зазвичай покоївки приходять, кладуть їжу на стіл і просто йдуть.

Таку незвичну свою поведінку служанка пояснила бажанням Макса снідати в моїй компанії. І для цього треба було мене будити?! Припекло йому, а страждати маю я! Де справедливість?! Таким відвертим егоїзмом з боку коханого я майже захопилась, але вирішила, що дзуськи йому, а не слухняна Сабі! Тому я спокійно перевернулася на інший бік, буркнувши, що ніякі сили не витягнуть мене з ліжка раніше дев’ятої, але двері знову відчинилися і до кімнати увійшла ще одна служниця, похоронивши мою надію ще трохи подрімати.

- Його світлість наказав нам допомогти вам причепуритися, - сказала новоприбула, не підозрюючи, що я записала її до особистого списку потенційних смертників. Дивилася вона на мене так, наче мене десь на сміттєзвалищі відкопали, а запах ще й досі був при мені.

Щось мені вже відверто остогидли такі погляди. Десятий день вже пішов відколи на мене дивляться, наче на огидну помилку природи. Досить з мене. Може, згадати своє кримінальне ельфійське минуле?..

- Ти, з брошкою! – я ліниво махнула рукою в бік служниці, яка після цього шоковано витріщилася на мене. Ще б пак! Я ж до цього зі слугами або геть не розмовляла, або намагалася бути ввічливою. Але все, любі мої. Не хочете хорошої Сабі? Отримайте Сабі-типічну-ельфійку. – Допоможи мені прийняти ванну. А ти, з огидною плямою на спідниці, дістань з шафи чисті брюки і сорочку.

- Але граф прислав вам нову сукню, - покоївка з брошкою вклонилася мені (мабуть, хотіла приховати шок на обличчі), поки та, що з плямою, пихтіла від обурення. Ой, і справді, що це я така безсовісна?! Змушую їх прямі обов’язки виконувати! Яка ти погана, Сабріно! Ну-ну-ну, ай-ай-ай! Тьфу!

- Поклади її в шафу. Немає в мене настрою для сукні зараз, - я ліниво позіхнула. – А тепер ванна.

Через півгодини моєї манірної, зарозумілої, грубої і вередливої поведінки (самій собі хотілося по шиї дати за таке) покоївки таки почали миттєво виконувати мої накази. Це вже було на рівні рефлексу. Ще б пак! А кому захочеться вислуховувати нескінченні і занудні коментарі? Легше швиденько зробити, як треба, ніж доводити себе до нестерпимого бажання мене придушити. Закладаюся, що Пляма і Брошка хочуть якнайшвидше мене спекатися, щоб не доводити до гріха.

- Ай! От скажи, Брошко, я схожа на собаку? Ні? А шампунь так намилюєш, наче у мене не волосся, а шерсть собача. Ніжніше треба! Що ти за покоївка така, що не вмієш елементарного?.. Агов, Плямко! Пля-а-амко! Ти жива хоч? Що там з моїм одягом? Ти в моїй шафі заблукала? Ні? То чеши сюди, зараз будеш мені волосся чесати… Ай-ай-ай! Плямко, ти так мене лисою зробиш! Акуратніше! Я ж не лялька без нервових закінчень…, хоча підозрюю, що всі твої ляльки в дитинстві дружно облисіли в твоїх ніжних і люблячих руках. Ну, в них хоч була перевага – вони нічого не відчували… на відміну від мене! Ох, і всьому вас, убогих, вчити треба! Ех, просвітництво – то складна, невдячна, але така благородна справа! Але нічого, впораюсь. Сподіваюсь, обійдемося без жертв… А що в замку робиться! Бардак просто! Пил, павутиння, сірість! Дівчата, у вас, я бачу, тут не робота, а вічні оплачувані канікули! Просто мрія безвідповідальних ледарів! Я от думаю: може, поговорити з графом про вашу некомпетентність? А чого ви так захвилювалися? Невже таки хочете працювати? Не говорити графу про вашу погану поведінку? Ні? Гм… Я подумаю. Поки що я вимагаю, щоб за час мого сніданку ви вимили кожен сантиметр підлоги великої обідньої зали… Інші слуги? О, які ви милі, думаєте про своїх друзів! Хвилюєтеся, щоб і їх не вигнали за ледарство! Молодці! Ось він, командний дух! Ви не переживайте, для решти теж робота знайдеться. Що ж, а поки покладаюся на вас.

Думаю, якби не страх перед Максом і звільненням з тепленького і добре оплачуваного місця, вони б і пальцем для мене не поворухнули, а так – з одночасним «так, міледі» служанки побігли одна перед другою! Оце я розумію – стимул! Це явище ще «чарівним пенделем» називають. Ех, одразу б так. І чому деякі істоти своїм ставленням до роботи просто благають прочуханки, щоб почати працювати нормально?