Частина перша.

Адріана широко розплющила очі та відкрила рота, відчуваючи ніби все повітря зникло з її легень. Металевий присмак крові все ще залишався десь на кінчику язика, проте там не було ані краплинки.

«- Цікаво, чи всі люди відчувають те саме, прокинувшись після своєї смерті?» - швидкий потік думок сформулював речення ще до того, як Адріана змогла зрозуміти його сенс.

Після смерті?

Хто помер?

Дівчина спробувала пригадати що відбувалося з нею хвилину назад, проте, все що вона змогла – відчути сильний потік пульсуючої головної болі. Її тіло інстинктивно згорнулось у клубок, а долоня міцно притиснулася до рота, аби приглушити стогін.

Такий звичний жест. Результат не однієї безсонної ночі, сповненої страждань. Але причина тепер відрізнялась від всіх попередніх.

Адріана могла поклястися, що ще зовсім недавно перед нею стояв чоловік з маскою на обличчі, і що саме кинджал цього чоловіка укоротив життя юної фаворитки короля. Їй було лишень 25. І вона носила під серцем Його дитину.

Мерзенний чоловік.

Коли вони були малими та проявляли ознаки симпатії один до одного – ніхто й подумати не міг, що дитяча безпосередність буде трактуватися інакше в очах дорослих людей.

Барон Картер - хижак. Він майже на фізичному рівні відчував ситуації які в результаті ставали «вигідними». Так, наприклад, від банкротства його врятував своєчасний шлюб з овдовілою леді  Олівією Найт. Йому – потрібні були її гроші. Їй – потрібен був чоловік, який зміг би розпоряджатися майном загиблого барона Найта. Взаємовигідний шлюб, на який ніхто не розраховував, адже вдова безмежно кохала свого першого чоловіка і її холодний погляд завжди ставив на місце недолугих залицяльників. Хто ж знав, що відчай змусить поважну леді погодитися на шлюб навіть з таким «слизьким типом», як Джефрі Картер. І хто ж знав, що зовсім скоро їх ситуація з нащадками вирішиться, навіть попри таємну домовленість залишати цей шлюб фіктивним на усіх його рівнях.

Адріана була рідною племінницею леді Олівії. А після смерті своїх батьків – стала ще й приємною донькою подружжя Картер.

З самого початку Джефрі не покладав великих надій на посередню дитину, яка в свої шість років не мала гідної підготовки до світського життя. Було видно, що покійні батьки зрощували Адріану більше у любові, ніж у спробі через її майбутній шлюб здобути якоїсь статусності. Та й сам Картер щиро вірив в те, що як ти каченя не виховай, а лебедем воно не стане. Якби тільки не той клятий інтерес кронпринца.

Знахабніла дитина звикла до виключного ставлення своїх однолітків та дорослих. Він завжди жадав поваги, поглядів, сповнених любові та остраху. А тут з’явилася вона.

Ні, це не було кохання з першого погляду. Та навіть з другого. Кронпринц Томас лишень не міг зрозуміти чому це дівчисько ставиться до нього інакше. І все. Його розум був переповнений питаннями, банальним інтересом, а серце було все таким же порожнім.

Так само й Адріана. Дівчина зовсім не розуміла що за статусна особистість  перед нею знаходиться, та навіть якби знала – навряд чи зрозуміла що треба захоплюватися своїм ровесником більше ніж тими казками, які спочатку мама, а потім тітка, читали їй перед сном.

Барон Картер і в цей раз відчув у який бік дує вітер. Завдяки його титанічним зусиллям, маніпуляції над дітьми, та вродженій хитрості, навіть король з королевою прийняли той факт, що їх син закохався. Звичайно, нічого конкретного обіцяно не було, проте подружжю Картер порадили зайнятися підготовкою Адріани до життя при дворі.

«- З одного боку, вони не обманули мого дядька, проте варто було бачити його обличчя, коли замість омріяного статусу королеви мене привселюдно прийняли як фаворитку його Високості короля Томаса, - Адріана подумки посміхнулась, відганяючи нахлинувши спогади, які, на жаль, не прояснили ситуацію з тим загадковим чоловіком у масці».

Юна леді обережно присіла на край ліжка і спробувала сфокусувати погляд на просторі перед собою.

На її подив, це була не кімната фаворитки в палаці. Це був будинок подружжя Картер, в якому Адріана провела тринадцять років свого життя.

Після свого нового статусу, дівчина ніколи не поверталася в цей дім. Усі зустрічі з тіткою та дядьком проходили або в самому палаці, або на нейтральних територіях. То чому ж тепер вона була тут?

Після нападу її повернули додому? Вона втратила дитину, а тому більше не має статусу фаворитки? Можливо, це зробили задля її безпеки?

«- Нічого не розумію».

Адріана потягнулася до мотузки біля ліжка і смикнула її двічі. У серці дівчини була крихітна надія, що якщо її вже відправили назад до Картерів, значить, і особиста покоївка має бути разом з нею.