5

— Чого, Біла, забула в нас? — почула Ворона каркання звідусіль.

— Та так. Прилетіла поздоровити вас зі святом. Ісус ся рождає!

— Поздоровила? То лети собі. А то повадилися на наш острів всі кому не ліньки літати.

— А хто ці «всі»? — поцікавилася Ворона.

— Не твоє біле діло! — почула у відповідь.

Аж тут з найвищої верхівки голосно каркнув крук: 

 — Вона нам не чужа! Облиште її!  — і чорні миттєво притихли. 

Ворона підлетіла до Крука.

— Дякую, дядьку. Вітаю з прийдешнім святом, — звернулася шанобливо до найстаршого птаха міста, — дозвольте щось дізнатися, бо містом поширюються чутки про те, що ворони хочуть знищити усіх снігурів. Вам щось відомо про це?  

— Ха-ха-ха, — розсміявся той та подивився на сонце, яке повільно скочувалося за обрій, — залишайся. Через пів години при останньому промені станеш свідком події.

— Та я не хочу брати в цьому участь… — почала Ворона, але Крук розвернувся до неї спиною і замовк.

— Тоді я сама врятую сотні невинних життів, — вирішила Ворона та полетіла поміж дерев шукати, де б її брати і сестри могли заховати таку силу силенну червоно-синіх птахів.

Острів був таким, як і завжди. Чорні птахи сиділи на гілках, перегукувалися, таскали з місця на місце гілочки, які сподобались. Хтось спав, хтось жер, хтось виясняв відносини. Жодного натяку на майбутню страту Ворона не виявила.

Аж раптом вона почула дивні звуки. До острова наближалася зграйка птахів із Чайкою на чолі. Там були і Сова із Дятлом, Одуд, Горобець. Навіть мала Снігур, остання яка залишилася в місті. 

— Я не здамся без бою! — доносилося звідти. А ще лунали вигуки: — Свободу снігурам! — та — Яволь[1]!

— О! Нарешті розімнемося, — дружно закаркали ворони та почали підійматися в повітря. Чорна хмара зависла над островом.

— Чекайте, — Біла Ворона піднялась у повітря та зупинилася поміж своїми братами і сестрами та друзями. — Ми маємо почати переговори!

— Ми не ведемо перемовин із терористами! — Чайка була категорична. — Відпускайте нещасних снігурів, інакше…

— Інакше що? — закаркали та засміялися ворони.

— А ось що, сказала Чайка і показала крилом у небо, яке стало білим. Тому що Чайка зібрала своїх братів і сестер.

Біла зграя чайок наближалася до чорної зграї ворон. Біла Ворона вибрала сторону друзів та приготувалася до бійки.

Аж тут, на останньому проміні сонця із гучним криком: «Славімо його!!!» у небо на шаленій швидкості піднялися, ніби ними вистрілили з гармати, дві сотні снігурів та зробили на льоту фігуру — восьмикінцеву Віфлеємську зірку. Зірка протрималася чотири хвилини, міняючи колір із чорної на червону, доки не стала білою.

— З Різдвом Христовим! — голосно каркнув Крук.

— З Різдвом! — закричали разом усі птахи, почали обійматися,  а потім влаштували гучну вечірку на острові. І гуляли до самого ранку.

[1] Jawohl! — Так точно!