Розділ X - Мер Стоун

Мер Річард Стоун вважав себе недоторканним.

Місто було його — під контролем, під звітом, під грою. Він вирішував, хто живе, хто будує, хто зникає. Його слова були законом, його розпорядження — долями тисяч. Він вважав, що за ним стоїть система, охорона, закони та гроші.

Цього вечора він сидів у своєму кабінеті на найвищому поверсі міської ратуші. Панорами міста сяяли світлом ліхтарів, машини рухалися внизу, а люди спали, не підозрюючи, що влада над ними — лише гра його амбіцій.

Першим з'явився холод.

Не ледь помітний, а щільний, важкий, що стискав груди. Річард знизав плечима:

— Кондиціонер... нічого страшного.

Двері кабінету відкрилися самі. Скло вкрилося інеєм. Папери на столі почали замерзати, червоний килим повільно став білим.

І тоді з'явився він.

Біла Борода.

Не людина — тінь холодної карми. Його борода сяяла білим, очі були темними прірвами. Кожен рух навколо ніби замерзав.

— Ти вирішуєш долі людей, — промовив він. — Ти вважаєш себе богом.

— Я слідую законам! — крикнув Річард.

— Ти вирішуєш, хто виживе, а хто помре, — сказав Біла Борода, і холод пройшов крізь стіни кабінету, крізь скло вікон, крізь тіло Стоуна.

Раптом повітря стало густим. Річард відчув, як ноги німіють, як руки втрачають силу. Серце збилося з ритму. Він спробував викликати охорону, але рації та телефони замерзли.

Біла Борода підійшов ближче. Він не торкався Річарда фізично.Холод сам зробив свою роботу: кожна думка про владу, кожна спроба контролю, кожна брехня стали лезом, що різало розум Стоуна зсередини.

— Твої будинки, твої гроші, твої охоронці — нічого не врятує тебе, — шепотів Біла Борода. — Тепер ти відчуєш все, що заподіяв.

Річард бачив обличчя людей, на яких він впливав: сім'ї, що залишились без даху, робітників, що втратили роботу, дітей, що залишилися на вулиці. Він відчув їхній біль, страх і розпач — і це все сконцентрувалося всередині нього.

Кожен подих ставав важким. Руки мерзли, серце стискалося. Річард стояв на ногах, але його влада вже не існувала. Його амбіції розсипалися, як лід у руках.

Біла Борода нахилився ближче і тихо промовив:

— Тепер ти недоторканний лише у власному страху.

Холод пройшов повністю через його тіло, змусивши  мера впасти на коліна, а потім повільно розчинитися у відчутті втрати контролю, у морі жалю та жаху.

Коли світло ранку проникло у кабінет, Річарда Стоуна вже не було.

Залишився лише маленький крижаний дзвіночок на столі — знак того, що рахунок завершено.

У містах шепотіли:

— Біла Борода пройшов усіма щаблями влади, і жоден не залишився недоторканним.