4.

Галя йшла коридором павільйону так, наче приїхала у власний туристично-розважальний комплекс повноправною директоркою. За нею ледь поспішав хлопець невідомої раси, мабуть, з паралельного світу, бо очі витрішкуваті жовтогарячі, шкіра майже бузкова і по сім пальців на руках. Хлоп вів перед собою за допомогою дивного пристрою аеровішалку, яка парила над підлогою важкою хмариною, а поряд з нею – величезну червону валізу, яку Галя придбала у Долині велетнів.

Туди вона напхала всього й ще трішки. Окремо в екоторбинці – білизна на тиждень, креми та маски для обличчя та рук і ніг, ельфійські кухонні рукавички, що зверху гумові, а всередині – бавовняні. Тонкі, міцні та ідеальні. Десять кухонних чепчиків. Хоч Галя і планувала заплітати коси, та все одно краще перестрахуватися. Чепчики теж привіз коханий. Вони відрізнялися від товарів HoReCa міцністю, елегантністю і найголовніше – зручністю. Чепчик мов хмаринка оповивав голову й не стискав, як ті, що й досі робили вітчизняні виробники. Сер Ель Ранго, як фея-хрещена, зробив Галі найголовніший подарунок для шеф-кухарки – черевички на низькій ході, які не давали ногам відчувати втому. За що отримав палкий і пристрасний поцілунок.

Ще в одному ящичку – купа спецій та приправ: якісь куплені, а якісь приготовані власноруч. В окремому ящику – трохи закруток у малесеньких баночках, мінібар з деякими напоями й настоянками у сувенірних пляшечках. Різноманітні чаї, трави й маленькі трохи недостиглі пружні виноградини. Навіщо вони їй знадобилися – Галя не знала, але взяла. Про всяк випадок. Хто зна’, а раптово згодяться?

Хлоп штовхнув якісь двері й вони опинилися у величезній просторій гримерні. По обидва боки висіли дзеркала з яскравими лампочками навпроти яких сиділи майбутні учасники шоу. Біля них легкими метеликами пурхали стрункі дівчата різних рас. У Галі запаморочилося у голові, та вона миттєво взяла себе в руки:

– Де моє крісло?

– Тут, мадам, – з яскраво вираженим акцентом відповіла тоненька, мов соломинка дівчина з акваріумом на голові. В ньому плавали якісь яскраві штуки.

– Мадемуазель, – виправила дівчину Галя. – Я ще тільки заручена.

– Ой, вибачте! – переполохалася дівчина й штуки замиготіли. – Цього більше ніколи не повториться, – запевнила вона. – Вибачте, будь ласка, мадемуазель Галина, я забула.

– Прошу, – посміхнулася Галя.

– А я вас знаю! – повернувся до неї малий і кремезний бородатий хлопець з рудою чуприною. – Ви наречена Ель Ранго! – викрикнув він на всю кімнату.

– Сера Ель Ранго, – зауважила цьому крученику Галя і закрутила головою, бо здалося, що кожен присутній накинув оком на коханого.

У величезній гримерці миттєво запанувала тиша.

– Щось не так? – тишу порушила Галіна гримерка, що ледь не тремтіла з переляку: це ж требу було так лопухнутися і не признати переможницю торішнього шоу «Інспектор»!

Галя вдячно посміхнулася до неї.

– Мадемуазель, я хочу перевдягнутися, щоб потім не вимазати одяг.

– Хвилиночку! – дівчина натиснула на стіну біля дзеркала, засвітилася панель з зеленою кнопкою, на яку вже натисла тендітним пальчиком гримерка. дзеркало зі столиком від’їхали у бік. За ним виявилася невеличка затишна кімната. Як раз для аеровішалки з валізою. Під стінкою стояв зручний м’який диван, а поруч – шафа.

Галя ступила у кімнату, забираючи валізу з аеровішалкою. Двері зачинилися. Галя звернула увагу, що всі чохли пронумеровані. Вона обрала перший, витягла з нього кітель, тоненьку бавовняну майку і штани. На темно-синьому кітелі, як і на лівій штанині – вишиті волошки й колоски пшениці. Тканина настільки приємна на дотик, що не хотілося знімати. А найголовніше – вона не зминалася. Кітель зі штанами – наче щойно випрасували. Все зручно, нічого ніде не тягне. Це не київські ательє, в які потрібно було їздити по декілька разів на примірки. Мабуть, і через сотню століть все залишиться так. Не все ж має бути ідеальним, як в ельфійському світі.

Черевики доповнили образ. Галя була у захваті сама від себе. Вона натиснула на кнопку, яку світилася зеленим вогником біля закритого отвору, двері відчинилися і шеф-кухарка, барвумен і подавальниця в одному обличчі ступила назад у гримерку. Її вмить оточила зграя дронів. Галя лише усміхнулася і всілася в крісло, біля якого тупцювала т сама гримерка. Галя тільки зараз побачила, що у дівчини замість ступень – маленькі срібні копитця. А вся вона – як прозоре блакитне желе. Галя й гадки не мала звідки таке диво. Але гримерка їй подобалася.

– Вам з волосся складну конструкцію робити? – дівчина огорнула Галю пелюшкою навколо шиї.

– Заплетіть, будь ласка, коси й укладіть короною, щоб я могла вдягти шапочку, – Галя поклала на стіл ельфійську шапочку.

– О, яке диво! – дівчина оцінила головний убір.

Пальці гримерки пурхали. Так швидко коси їй навіть Анжела не заплітала! Важку корону з кіс дівчина надійно закріпила на голові й акуратно сховалася під шапочкою. Галя помилувалася собою й залюбки підставила обличчя під пензлики та губки.

– Тільки, будь ласка, так щоб було яскраво і не вульгарно, – попросила Галя.

– Авжеж! Зроблю якнайкраще! – запевнила гримерка.

Галя покірно заплющила очі, а коли гримерка закінчила роботу, Галя видихнула і подивилася на відображення у дзеркалі й скам’яніла. На неї дивилася розмальована лялька. Тіні кольору лісових дзвіночків зі срібними й пудровими відтінками, губи як стиглі черешні у Галіному саду та й щоки – наче хтось дав два ляпаси.