1.

Минув майже рік після отримання бажаної золотої рукавички та ще й таблички «Найкращий заклад усіх світів та народів». Шеф-кухарка, подавальниця та барвумен корчми «Самжене&Смажене» Галя-Криголам працювала з потрійною енергією. Сім разів переробляла нове меню під яке замовила сучасні гаджети. Тепер воно з’являлося у вигляді сувою, що розгортався перед очима відвідувачів щойно вони сідали за стіл. Черги до корчми були чи не довші за ті, що колись стояли до першого американського закладу швидкої їжі, який відкрили у далекому ХХ сторіччі, й сягали тоді ледь не до самого Дніпра-батька.

Вперше у житті Галя вдалася до авантюри. Вона зібрала нараду кухарів, подавальниць та охорони, на яку запросила Кіндрата з Валентиною. На дверях з’явилася табличка «Спецобслуговування». Від такого нахабства дружина корчмаря спочатку позеленіла, потім посиніла, а під кінець почервоніла. Чи це десь чувано, щоб якась шеф-кухарка збирала наради! Не корчмар з нею, а Галя! Шеф-кухарка, подавальниця та барвумен в одній особі відмахнулася від тріади бухгалтерки як від нахабного комара, мовляв, помовч! Валентина й замовкла. Лише вже на блідому порцеляновому обличчі ходором ходили жовна.

Галя звітувала їм, що одноголосно їхня команда проголосувала за апгрейд. Кіндрат гикнув. Валіне обличчя набуло загадкового бузкового кольору. А Галя й оком не моргнула – веліла Кіндрату зробити капітальний ремонт у корчмі. Стилізація стилізацією, але прогрес не стоїть на місці. Он меблі давно вийшли з моди, освітлення треба змінити на сучасне, суперекономне, що пропонують гноми, басейн замалий для такої кількості відвідувачів, та й взагалі місця мало. Стоянку потрібно розширити й змінити камери спостереження. Номерів для такого напливу відвідувачів і туристів – пшик, що таке двадцять номерів і маленька віп-зона? Тож потрібно думати. Наприклад, додати до басейну вічнотепле озеро, яке пропонують гномські інженери. Й там розташувати оздоровчий комплекс зі спа, масажами, спортзалом та салоном краси. Зробити вічнохолодну ковзанку… Ідей море. Й усе буде сучасне, безпечне й стилізоване під українську автентику.

Так, це неабиякі капіталовкладення і ризики, але ж вони оправдані. Вона може проспонсорувати частину витрат і стати на законних підставах співвласницею закладу. А взагалі-то, вони з колективом бачать тут не корчму, а цілий розважально-туристичний комплекс. Тож можна взяти під це діло кредит у гномському банку. Вона вже дізнавалася де найвигідніше. І процент нормальний, і умови божеські.

Якщо ж Кіндрат відмовиться, то вона охоче погодиться на пропозицію у світі гномів, куди її люб’язно запросили на роботу, і де зарплатню будуть платити золотом, а не гривнями. Галя закінчила палку промову і не зводила сірих очей з облич подружжя Гнатенків.

– То що? – вона від нетерплячки поцокала акуратним блискучим нігтем з червоним суперлаком по стільниці. – Згодні?

– А бодай би ти крізь землю провалилася зі своїм апгрейдом! – замість Кіндрата випалила Валентина. – Ти хоч знаєш у яку кругленьку суму нам обійшлося частування після твоєї перемоги у телешоу?! Так то лишень продукти, а це – будівництво!

– Валю, припини, – промимрив Кіндрат. – Її правда, он поглянь у вікно, – він кивнув у бік вхідних дверей, де юрбилися відвідувачі, зазираючи у вікна і розводячи руками. – Де їх усіх розміщувати? Краще признай, що…

– А ти мені рота не затикай! – мов праска розпалилася Валентина, перебиваючи чоловіка. – А ви що, – вона свердлила очима кожного співробітника, – зовсім розум втратили?! На що ви повелися?! Що ця шеф-кухарка вам наобіцяла?! Га?! Та не мовчіть вже!..

Але команда як в рот води понабирала.

– Змовилися? – зашипіла немов гадюка Валентина. – Тож начувайтесь! Жодної копійчини премії аж до Різдва не побачите!..

Галя з сумом подивилась надвір, де налиті соком сливи ледь не ламали гілки й стукали у вікно в такт вітерцю. Так, Кіндрат дбайливо поставив під них підпірки, але цього року слива дала надврожай. Щодня Петрович з Тохою збирали відрами плоди, а Галя хапалася за голову, бо не знала що з ними робити. Вже й намаринувала, наварила варення, накрутила повидла, кухарі щодня пекли різноманітні пироги, робили соуси, запікали їх з часником, гострим і солодким перцем, сушили на зиму, в’ялили, Кіндрат вже зробив сто літрів слив’янки, а їх ще було і було.

– Та що ми… – першим зламався Петрович. – Це ж Галіна пропозиція.

– А вам що з того, що кімнат мало? Роботи вдосталь! Всім! Туристів дофіга й трішки, чаєві дають… – почала загинати пальці Валентина. – Чого вам не вистачає, га?!

– Нормальних умов роботи, – як одрізала Галя. – А ну, скажи мені, Кіндрате, чи не я вивела твою корчму у найкращі заклади усіх світів та народів?! Чи не я двічі уконтрапупила орка Валеру Вирвидупу?! Чи не я врятувала тебе, Петровичу, від Намистинки, коли вона тебе теліпала басейном, га?!

– Ти мені все життя про це нагадувати будеш? – обурився Петрович і подивився на Антона. Викидайло удав ніби він вперше у житті про це чує.

– Ось вона, подяка, – зітхнула Галя.

– Галь, – боязко почала кухарка Оксана, – ми це… Ми можемо і в таких умовах працювати, правда? – вона боязко обвела поглядом принишклих співробітників. – Це ти у нас зірка, а ми так, десь у твоїй тіні… – вона потупила погляд і почервоніла по самісінькі вуха.

– Зірка? – Галя на мить застигла як монумент Матері-Батьківщині, який перенесли до парку Пам’яті радянській спадщині. – А ну, мої ж ви заїньки, скажіть-но мені, а що б я сама без вас зробила б?! Чи я одна б впоралась?!