Давно я не вправлялась фізично. Після заняття з Валерою руки ниють. Ну хіба не дурепа? Зате виплеснула негатив, аж полегшало на душі.

Після вечері приймаю теплий душ, намагаюсь заспокоїти напругу в м’язах. Але в його квартирі мені розслабитись погано вдається. Валера діє на мене, як подразник, цією своєю поведінкою. То одне робить, то інше! Заплутує мене умисно і сильно бентежить.

В голові суцільна каша. З цим треба щось робити. Ці його жартики і підкати в позаробочий час, інтриги в офісі — він небезпечний.

Але яка іронія — після душу я кутаюсь в його халат. Він мені завеликий, але здається таким зручним.

Зазираю в кімнату до малої — спить. Я ж точно знаю, що знову не засну. У мене безсоння на фоні стресу. Беру свій макбук та йду у вітальню. Краще трохи попрацюю. Треба перевірити декілька контрактів. Робота завжди прочищала мені мізки й приводила до тями. Але сьогодні букви розпливаються перед очима. Замість текстів я бачу обличчя Валери і, здається, ще мить, і знову відчую дотик його губ на своїй шкірі. Тіло пробирає струмом, й мимоволі вилазять сироти.

— Не спиш? — він з'являється зі своєї кімнати, наче мої думки викликали його сюди. Різко зачиняю кришку макбуку.

— А ти чому не спиш? — відповідаю питанням на питання.

— Почув шум, — сідає поруч на диван й закидає руку на спинку позаду мене. Хочу посунутись, але сідниці ніби вросли. Повертаю голову до нього, наші обличчя занадто близько.

Валера зазирає в мої очі. Від його погляду по тілу починає розповсюджуватися вогонь. Це знайоме тепло здіймається внизу живота. Мимоволі облизую уста.

— Дарма ти так робиш, — шепоче він, не відводячи погляду. — Я ж не залізний.

Ковтаю слину. В горлі пересохло. Я теж не залізна! Нічого не можу вдіяти з цим фізичним тяжінням, яке відчуваю з першого вечора. Але зараз я не п’яна, а отже, можу піти… Але не йду. Загіпнотизована його поглядом.

Чоловік наближається до мене й за мить цілує в губи. Одночасно обвиваючи рукою плечі та притягуючи мене до себе.

Відчуваю, як починаю плавитись від цього поцілунку. Моєї волі опиратися стає все менше. Його вільна рука торкається підборіддя, повзе по шиї вниз, шкіра, здається, починає горіти від дотиків. Кисню в легенях стає все менше. Так, що перед моїми заплющеними очима плавають різнокольорові мушки.

Валера торкається шкіри на межі халату, і я піддаюсь назустріч його пальцям. Така невинна ласка, але вона перетворює мене в слухняну ляльку. Груди наливаються і з нетерпінням чекають дотиків. Поцілунок, тим часом, поглиблюється, сплітаються язики. Це вже не ніжні дотики, а справжня битва. Ніби ми зголодніли одне за одним. Розумію, що хочу продовження, а не лише цілунку.

Випускає губи і припадає вологим ротом до моє шиї. Здається, я стогну. Хочу й втекти, й водночас, щоб це не закінчувалось. В цьому є якась магія. Світ звузився до нас двох. Зі звуків залишилось лише наше дихання та шалене серцебиття. Хапаю ротом повітря…

— Ти така солодка, — шепоче Валера мені на вухо. Навіть його слова лоскочуть й розпалюють ще сильніше. — Але я хочу почути від тебе згоду. Зараз…

— Що? — кліпаю віями, намагаючись розігнати рожевий туман.

— Скажи, що хочеш мене, — каже він, накриваючи долонею мої груди. Від цього дотику мене пронизує насолода. Але видати ще якісь звуки, крім задоволеного стогону, я не можу. Валера важко зітхає й відпускає мене. — Прийдеш, як будеш готова. Я почекаю. Мої двері завжди відчинені.

Виходить, а я кидаю йому вслід диванну подушку. Такого розчарування ще ніколи не відчувала!