Глава 33 Валерій

— Мене все влаштовує, — виношу вердикт після огляду приміщення. — Потрібно зустрітися з власником та підписати всі необхідні документи.

— Папери вже в мене, — вказує на теку руда.

— Швидка ви, — усміхаюся. Здається, вона це розуміє по своєму та в задоволенні виставляє шикарне декольте. Дивно, але зараз мене це не збуджує. Навпаки, відчуваю відразу чи щось типу того. — Я з ними ознайомлюсь та повідомлю вам.

— Навіщо затягувати. Можемо поїхати до вас в офіс та все одразу підписати, щоб завтра починати підготовлювати цех.

Погоджуюсь, адже годинник тікає й час пливе. Необхідно до кінця місяця отримати перший прибуток від цієї справи. Головне, обіграти Владиславу, щоб Мельник нарешті відчепився зі своїми інтригами.

Руда всіляко намагається звернути на себе увагу. Всю дорогу не замовкає. Починає мене дратувати. Якби не співпраця з нею, то висадив би десь по дорозі. Бісить!

Моя ж голова зайнята чорнявою директрисою, котра норовливо тримається на відстані. Невже моя допомога нічого для неї не значить? А ще я вперше за останні років так з п’ятнадцять, напевно, зізнався в симпатії. Для мене це великий подвиг. А Влада, здається, ніяк не оцінила такого.

Як на зло, юрист фірми сьогодні відсутній.

— Здається, не вдасться все швидко підписати, — повідомляю неприємну новину дівчині. Сам також у розпачі.

— Знаєте, Валерій Владиславович, — сердиться Любомира Сергіївна. — У вас постійно знаходяться якісь причини. Якщо не плануєте співпрацю, тоді не потрібно водити мене за носа! — надуває ображено губи.

— Пробачте, що втручаюсь, — випереджає мої слова помічниця юриста. — Але наш Валентин Борисович попередньо був тут юристом. Ви можете з ним проконсультуватися.

— Я і не знав, дякую, — запрошую руду пройти в коридор.

— Гадаю, ви з цим питанням самі впораєтеся. Я на зубок знаю вміст теки. Почекаю краще вас у барі, бо не встигла поснідати, — повідомляє біля ліфта Любомира Сергіївна.

— Домовилися, — погоджуюсь.

Ми заходимо в різні ліфти. Виходжу на останньому поверсі та прямую в кабінет замісника генерального. Добре, що хоч він на місці. Зустрічає мене не надто дружелюбно.

— Взагалі-то, я більше не займаюсь юриспруденцією, — повідомляє мені чоловік.

— Я б не просив допомоги, але наш юрист сьогодні відсутній. Необхідно розібратися з документами, щоб не виникло в подальшому проблем, — доводиться прогинатися задля досягнення мети.

— Добре. Давай теку, — таки погоджується.

Десь годину сидить та вивчає кожний папірець. Здається, відскановує кожне слово. Чомусь починаю нервувати. Невже там не все так гладко?

— З юридичного боку тут немає ніяких проблем, — нарешті повідомляє Валентин Борисович.

— А з іншого?

— Трішки завищена орендна плата, але можна схилити орендодавця на наш бік.

— Що ви маєте на увазі?

— Якщо домовитися про оплату не щомісячну, а наприклад, раз у рік, тоді вдасться зекономити майже двадцять відсотків.

Дякую чоловіку та повертаюся до рудої. По дорозі в бар обдумую слова Борисовича. Таки непоганий варіант стосовно економії. Завдяки цьому прибуток зросте та й кожна копійка для фірми не буде зайвою. Мельник точно буде задоволений.

Любомира Сергіївна сидить в кутку та ліниво щось клацає в телефоні. Одразу ж оживляється, щойно бачить мене. На ходу замовляю собі каву та сідаю навпроти.

Одразу переходжу до справи. Здається, моя ідея її влаштовує. Звісно, для неї головне результат. Вона ж нічого не отримає з цього виробництва. Тільки в подальшому я пообіцяв їй знижку на придбання труб.

— Гадаю вже через кілька тижнів ви зможете отримати своє замовлення. Я повідомлю, коли все буде готове, — переходжу до фінішу цією зустрічі. Треба поспішати, бо майже четверта. Треба їхати до садочку.

— Раніше ми хіба не зустрінемося? — проводить пальцем по шиї й нахиляється вперед, відкриваючи огляд на груди. Одразу помічаю, що вона без білизни.

— Ви не правильно…

— Так он чим ти займаєшся в робочий час?! — мої слова перериває голос Владислави. Вона стоїть поруч зі столиком та злим поглядом пропалює в мені та рудій діру.

Руда підхоплюється від несподіванки. А я не знаю, що відповісти. Немов нас спіймали на чомусь забороненому.

Чорнява невдоволено фиркає, розвертається на каблуках та йде у бік виходу.

— Почекай, — підхоплююся. — Я потім вам зателефоную, — наостанок повідомляю Любомирі та швидко покидаю бар.

Наздоганяю Владу на парковці. Вона намагається комусь зателефонувати. На мить захоплююся нею. Злість їй таки личить.