Переконую себе, що все, що відбувалось вдень, я роблю заради Маруськи. Вона не повинна страждати через те, що дорослі не можуть знайти спільну мову. Тому, лише для неї, залишаюсь на другу ніч у Валерія. Не йти ж мені додому. Невідомо, як себе Костя буде поводити. Краще розібратися з ним, поки донька буде в садочку.
Але в голову так і лізуть небажані думки.
Валерій до біса харизматичний. Я не знаю, як йому це вдається. Але коли він поруч, всі мої погані думки розлітаються. Це дуже небезпечно. Я не маю права розслаблятись!
Проте, коли він питає “чи можна мене поцілувати” — не знаходжу в собі сил відмовитись. Треба було відштовхнути його та заборонити до мене торкатися! Можливо, він продовжує вважати, що я доступна. І якщо один раз віддалась йому, то тепер можна лізти до мене знову й знову.
А я не хочу втратити роботу через те, що Валера вміє пролізти під спідницю. Стовідсотково використає це ще десь проти мене!
Я лежу поруч з Марусею, яка втомлена пригодами та розвагами, заснула й ні про що не турбується. А от мені не спиться. Валера хоче отримати посаду боса холдингу! Це очевидно! Якби йому це було не цікаво, він би просто відмовився на мою користь. А значить, невідомо, що я від нього можу ще очікувати. Але й забувати про те, що він ворог та конкурент, дуже необережно з мого боку.
Зранку умисно прокидаюсь раніше. Буджу Марусю.
— Мамо, ну можна ще трішечки поспати? — сонно питає вона. — Хай мене тато в садок відвезе…
— Ми не вдома, — нагадую їй. Це остаточно змушує доньку прокинутись.
Одягаю малу та викликаю нам таксі.
З квартири хочу вийти тихо. Не маю жодного бажання контактувати з Валерієм. Бо доведеться йому щось пояснювати. А я не хочу! Ні про поцілунок, за який мені соромно, ні про роботу з ним говорити не маю бажання.
До речі, дуже дивно, що про холдинг він нічого не розпитував. І я теж дурепа. Треба було б закинути вудку, гляди й розповів би мені про свої плани. Але я так захопилась дитиною та відпочинком, що забула про роботу. Це теж поганий знак: поруч з Валерою у мене вимикається голова. Він діє мов сильне заспокійливе. Так я програю в суху.
Заводжу Маруську в садок, не відпускаючи таксі, їду в офіс. Там ще доволі тихо. Але я точно знаю, що Юля вже мала прийти. Тож даю секретарці вказівку викликати до мене начальника управління аудиту й ще кількох дотичних, з якими ми маємо вирішити питання з “Укрзалізницею”. З Юлею, як старшою по логістиці на даний момент, я можу обговорити питання особисто. Але спочатку мені потрібно обговорити фінансові ризики й зрозуміти, чи нам потрібен цей контракт.
До подруги я заходжу з особистим питанням. Коротко переповідаю ситуацію з Костиком.
— Є пудра? — питаю в подруги. — Моя косметичка залишилась вдома.
— Звісно, є, — вона простягає мені свою косметику. — Та там біля губи не дуже і помітно синець.
— А мені здається, що всі його бачать, — я припудрюю невелику синьо-фіолетову пляму над губою.
— Так ти не пішла в поліцію? Чому?
— Я дуже розгубилась,— зізнаюсь щиро подрузі. — А тепер з чим йти? Він скаже, що не чіпав мене й пальцем.
— Так, а Валерій Владиславович свідок же, — підкидає слушну думку подруга.
— Не дуже хочеться втягувати його в наші сімейні розбірки, — здається, я червонію. — Він і так дуже нам допоміг. Боюсь, що не розрахуюсь.
— Ти дієш нелогічно, — нудить Юлька. — Треба діяти по закону. І написати на Костю заяву.
— Добре, напишу, — щоб вона не бідкалась, погоджуюсь. — Але я прийшла з іншим. Можна, ми з Марусею сьогодні в тебе переночуємо? Я поки не зняла квартиру, планую цим зайнятися після наради.
— Квартира ваша з Костею, чому ти вирішила, що він там має жити? Влад, я тебе не впізнаю.
— Я втомилась,— зізнаюсь. — І роблю помилку за помилкою. Зараз трохи розгребусь на роботі, щоб було з чим йти до генерального, і обов'язково подумаю про поділ квартири. Але зараз мені легше пожити місяць на орендованій, хоча б поки закінчиться цей дебільний конкурс з посадою.
— Ну, як хочеш. Звісно, ти завжди можеш на мене розраховувати.