Глава 23 Валерій

Таки я маю підхід до дівчаток! І не тільки мала була задоволена, але й директриса також приємно була вражена. Звісно, вона намагалася бути серйозною, але приховати почуття на обличчі та усмішку, явно не вдавалося.

— Вони такі милі, — пищить від задоволення Марійка, обіймаючи кроленя.

— Ти ще не познайомилася з єнотами, — щемить приємно в грудях. — Вони своєрідні істоти, але цікаві по-своєму.

— Ой, мамо, а там козенята, — тягне Владу за руку в бік іншого вольєру.

Жінка не встигає за донькою, адже та вмить біжить до іншого звірятка. Я ж йду не поспішаючи. Та ненадовго мені дали можливість бути осторонь. Марійка швидко перевела свій потенціал допитливої та непосидючої дитини в мій бік. Тож довелося тільки мимовільно мати змогу глядіти на її маму.

Мені подобається їх компанія. А від сяючої посмішки дівчат серце приємно мліє. На мить уявив свою власну сім’ю — впевнений, вона була б саме такою!

Після обнімашок з усіма звірятками дитина нарешті дозволила нам трішки перепочити, й ми змогли вийти з цієї території. Я люблю активний відпочинок й звірів також, але попоїсти найбільше. Так як мій живіт почав видавати неприємні звуки, було прийнято рішення поїхати в кафе.

Владислава намагалася заперечити. Але моє слово та дівчинки переважили її нарікання. Тож поки Марія грається на майданчику, ми втомлені сидимо за столиком та чекаємо на замовлення.

— Дякую, — перша порушує тишу моя тимчасова сусідка. — Я давно не бачила Марійку такою щасливою. Це вона тобі розповіла про контактний зоопарк?

— Ні.

— Дивно, адже з минулого літа дитина чекає, коли ми з’їздимо туди.

— Не одна вона, — усміхаюся. — Я також давно хотів поїхати в це місце.

— Дивно…

— Скоро вже принесуть нам їжу? — перебиває її на півслові Марійка, сідаючи поруч.

— Вже несуть, — вказую в бік офіціантки.

***

Додому повернулися всі втомлені. А дитина заснула майже одразу, як сіли в автівку.

— Закрий машину, я понесу малу, — віддаю ключи Владі, беручи дівчинку на руки.

Вона не встигає щось заперечити і тому тихо йде за мною. В квартирі вкладаю Марійку на ліжко, обережно знімаючи взуття та накриваючи пледом. Пропоную Владі розслабитися та випити вина. Не очікував, що погодиться, та зрадів цьому.

— Тільки мені потрібно прийняти душ.

— Добре, — погоджуюсь. — Йди першою, а я поки накрию на стіл.

Вино та легка закуска не завадять для закінчення прекрасного дня. Так би мовити, відмітити примирення. Здається, крига почала танути, й Влада поводиться не так вороже. Поки не знаю, навіщо мені все це, але хочеться з нею мирних стосунків без претензій.

Чомусь спливають у пам’яті слова Захаровича про те, що мені потрібно навчитися працювати в команді. Якимось дивним чином вибір упав на Владиславу. А можливо, він її мав на увазі. Тільки от з яких це пір я почав погоджуватися зі словами генерального?!

— Все добре? — відволікає від думок легкий дотик ніжної долоні. Навіть через футболку відчуваю безмежне тепло дівчини. — Ти чимось стурбований?

— Насичений день, — підводжуся та йду у ванну. Трішки освіжитися не завадить.

Коли повертаюся, то звертаю увагу на чорняве вогке волосся. Воно недбало спадає на смугляві плечі та немов кличе доторкнутися до нього. Моя долоня завмирає в кількох сантиметрах від голови жінки. Добре, що вона відреагувала на мою присутність. Явно виглядав би бовдуром.

— За чудовий день, — швидко беру келих до рук.

Вона приймає мою пропозицію. Здається все чудовим: затемнене приміщення, тиша та ми вдвох. Тільки от її очі сумні, і зараз я зміг розгледіти їх зелений оксамит.

— Все владнається, — намагаюся заспокоїти жінку. Здається, розумію причину її турбот.

— Неправильно залишатися тут, в тебе, — робить ковток вина. — Мені не зручно та й все ж таки ми конкуренти.

— Не потрібно думати. Все, що не робиться, то на краще, — беру за підборіддя та зазираю в очі. Неймовірний колір, котрий не помічав раніше. Він манить та бере у полон. Тепер зрозуміло, чому я сам не свій. Неможливо пройти осторонь від такої краси. — Я хочу тебе поцілувати, — переводжу погляд на червоні уста.

Вона мовчить. Просто опускає очі та не рухається. Ледь торкаюсь її губ, даючи можливість відсторонитися. Жодних заперечень, й тому починаю поглиблювати поцілунок.

Мене розриває зсередини. Ледь тримаю себе в руках, щоб не зробити боляче. Хочу відчути все її тепло. Увібрати в себе всю її соковитість та запаморочливу спокусу.

Влада починає відповідати, і я втрачаю контроль, переходжу до пестощів, торкаючись пружних грудей. Не відразу відчуваю опір. І тільки коли вона припиняє поцілунок та різко відштовхує, приходжу до тями.

— Я зробив тобі боляче? — не розумію такої реакції.

— Ти нічим, крім одного місця, не думаєш? — з докором в очах злісно дивиться на мене.

— Взагалі-то, ти й сама не проти була, — виривається перше, що виникає в думках.

— Та йди ти! — цідить крізь зуби та виходить з кухні.

Залишаюся сидіти. Не розумію: “Що зробив не так?” Вона сама відповіла на поцілунок. А отже, хотіла також. Складно зрозуміти таку реакцію.