Глава 6.

- Слухай, мала, ну, ти мене забембала сьогодні! То "хочу кави", то "не хочу кави"! То "хочу тепла", то "вибач, сьогодні щось немає настрою"! - обурювався Женя, що знову стояв біля плити та заварював нову джезву кави. - Сподіваюсь, цю ти таки вип'єш. Що з тобою діється?

Лада сама не могла пояснити, що з нею. Якась прихована тривога повсякчас тримала її в напрузі. 

Наче все йде нормально. Аліна вряд чи комусь щось розповість, брат далеко й вряд чи до нього хтось добереться. Вона спеціально розповіла Женьці ті факти про своє особисте життя, які досить відомі та про які вони можуть дізнатися, якщо почнуть під неї копати.   

Стосовно її брата... По-перше, він вже давно не Роман Новосад. Вона вирішила, що йому варто змінити ім'я та прізвище після того, як його ім'я засвітилося серед підозрюваних у декількох справах. А коли Лада вирішила взагалі перевезти свою сім'ю подалі, їй підвернулася чудова оказія "замаскувати" Романа так, щоб його було майже неможливо знайти.

Якось колишня психіатр брата розповіла їй, що до них привезли чоловіка, що втратив пам'ять. А розповіла вона це до того, що він за віком та симптоматикою схожий на Романа. А спілкувалися вони, бо навіть після тої історії з кицькою лікарки, коли Лада змусила її визнати свого брата абсолютно нормальною здоровою людиною, дівчина змогла переконати її вести нагляд за її братом приватним чином, між іншим, за дуже хороші гроші. Тож "психічка" на прикладі того хлопця хотіла показати, чим все може закінчитись для Романа, якщо за ним не буде стежити фахівець.

Влада зразу вхопилася за цю інформацію. Вона не відразу вигадала, як можна цим скористатися, але все ж вигадала. Саме тоді Роман переїздив у США. З новим паспортом, у якому значилось нове ім'я та новим життям.

Тоді ж з однієї з київських психоневрологічних лікарень було виписано пацієнта, який поступив, як "Невідомий". А от покинув її стіни вже, як "Роман Новосад". Благодійна організація "Надія" забрала його та оплатила лікування у спеціалізованому закладі з догляду за пацієнтами з розладами ЦНС аж у Штатах.

Тож Владлена навіть сама собі не могла пояснити якого біса з нею діється. 

- Ти щось говорив їм про нас? - раптом запитала вона Женю.

- Я… - зам'явся він.

Вона не стала чекати на його відповідь та сказала:

- І правильно. Не говори! Уявляю ставлення до мене Фаїни. Та й Данило зовсім не горить бажанням зі мною спілкуватися. Не хочу, щоб у тебе через мене були неприємності з друзями.

- Так, Фая - явно не твоя фанатка, - не став філонити Женя. Він взагалі не дуже любив брехати. Робив це кострубато, плутався, палився на дрібницях. -  Вона досі переживає, що ти будеш намагатися заарканити Даньку.

Лада засміялась.

- Поки не планую. Аркан зайнятий, - грайливо сказала вона. Потім додала серйозно, - Сподіваюсь, Данило не дуже образився на мене за Ігоря. Я ні сном ні духом! Мені так шкода! Аби я тільки могла уявити!

Женя зітхнув, на мить задумався, потім сказав:

- У них є невеликі сумніви щодо тебе. Але нічого серйозного, - поспішив заспокоїти, - Просто вони дуже мало про тебе знають. Я розповів їм те, що ти мені розказала про себе, про брата. Їх зацікавило, чим він хворіє.

Лада взяла свій телефон, відкрила Facebook, досить довго листала фото на своїй сторінці, потім показала йому світлину, на якій було зображено чоловіка у світлій лікарняній піжамі, що напівлежав у ліжку. Він був широкоплечий, але досить худенький, з якимось розгубленим виразом обличчя. 

- Це мій брат Роман. Декілька років тому він переніс інсульт. До цього внаслідок травми, що отримав при народженні довго страждав на дисциркуляторну енцефалопатію. Зараз він знаходиться під цілодобовим наглядом у спеціалізованій клініці у США. Він частково паралізований; не може нормально розмовляти; не розуміє, що говорять йому; частково втратив пам'ять; йому тяжко ковтати та контролювати свою поведінку. Він то починає плакати ні з того ні з сього, то нервує. Й там ще купа всіляких не дуже приємних речей. Вибач, фотка не дуже свіжа, але люди при таких справах не дуже бажають фотографуватися. Власне й ця у мене тут збереглась ще з тих часів, як я шукала місце, де йому зможуть допомогти. Я задовольнила твою цікавість?

- Мені дуже шкода, - щиро сказав Женя.

- Та нічого. Це все вже так довго тягнеться, що я звикла. Головне, що він живий та хоч і примарна, але надія на краще все ж є.

*******

- Женька якийсь дивний. Щось з ним не те.

Фаїна сиділа на дивані у кабінеті Данила зі своїм ноутбуком на колінах. Вона на хвильку відволіклася від свого проекту, поглянула на чоловіка, що переглядав щось своє на комп'ютері.

Після перших бурхливих тижнів, коли ці двоє не могли насититись один одним, вони почали повертатися до звичного життя. Звичайно, пережите лишило свій відбиток на їхніх стосунках. Даня намагався не жити на роботі, приділяти більше часу дружині. Тож навіть коли працював вдома, був геть не проти, коли вона вмощувалася біля нього у кабінеті.

- Чому це він дивний? Бо не бігає за тобою, як ручний песик?

Фаїна зиркнула на чоловіка вбивчим поглядом.

- От до чого ти це сказав? Який ще ручний песик? - дещо роздратовано відреагувала вона. - Просто дуже дивно, що він не стримить тут у нас, як раніше. Навіть телефонує вкрай рідко. Він до тебе в офіс часто заїздить?