Розділ 38. Радомир. Радикальні методи

— Нарешті повернувся мій незрівняний та коханий наречений, — радісно проспівавши кожне слово, Аліна кидається до мене і я виставляю перед собою долоню. Наче той екзорцист, що намагається зупинити демона, лише хреста в руці не вистачає.

— Сідай, поговоримо, — ціджу крізь зуби. — Аліно, годі вже цієї нудотної фальші, ти мене ані краплі не кохаєш. Ти взагалі нікого окрім себе не любиш…  

— Любчику, ти неправий…

— Не перебивай мене! — сердито гаркаю на неї. — Тобі не вдалося змусити свою доньку підписати папери, та мені це вже й не треба. Грошей з її статку ти не отримаєш, але знаючи тебе, у мене назріло цілком очевидне питання. Яка сума змусить тебе триматися від мене і від Фіми подалі? — дивлюсь в обличчя жінки, яка дала життя прекрасній дівчинці, але замість вдячності чи співчуття відчуваю лише роздратування. Бісить її недолугий артистизм, оце кривляння, як вона змушує себе пустити сльозу, вдає розпач, хапаючись за серце.

— Тобто ти… натякаєш на розрив наших з тобою стосунків? — стогне з награним болем. — Радіку, а як же наше весілля? Я вже замовила собі сукню.

— Я не натякаю, я кажу прямо — ми ставимо крапку у цьому дешевому фарсі. Весілля не буде та я й не збирався з тобою одружуватися, Аліно. Ти була мені потрібна, аби я без зайвих проблем зміг зблизитися із Серафімою. Мої плани щодо твоєї доньки дуже сильно змінилися, тож тепер у мене виникло величезне бажання захистити її від тебе. Тому я питаю, скільки ти хочеш, аби звалити нахрін і більше не з’являтися у нашому житті? 

— То ця мала паскуда відбила у мене хлопця? — Аліна миттю змінює маски. На її обличчі з’являється потворна лють, що кривить її рот і навіть змінює риси. Здається, якби її донька була поруч — ця прибацана матуся розірвала б її на шматки.

— Радше це ти відбита на всю голову. Чим більше гидоти ти казатимеш на адресу Фіми — тим менше грошиків отримаєш, — зневажливо карбую кожне слово, поволі втрачаючи терпець.

— Ти дозволив їй залізти до тебе в штани? Підступний вилупок! Молодого тіла захотілося? Я тебе знищу, Радомире! — вищить, стискаючи кулаки. — Я усім розповім, яка ти наволоч і брехун! Про тебе лише лінивий не писатиме у своїх соцмережах! Від тебе відвернуться партнери і зжеруть вороги!

— Прошу, прокачаєш мій рейтинг, — знущально посміхаюся. — Хто ти така, щоб тебе слухали якісь там блогери чи журналісти? Я скажу, що мене переслідує навіжена підстаркувата повія — і мені повірять більше. Можеш кидати своє лайно на вентилятор скільки твоїй душі завгодно, мені від цього ні холодно, ні жарко. Але якщо ти заподієш шкоди Серафімі… — красномовно стискаю кулак до хрускоту. — Повір, я можу бути дуже жорстким. Питаю в останнє. Скільки?

— Сто тисяч… доларів, — кидає ця нахаба. — І це лише за моральні збитки. А ще я хочу отримувати кожного місяця по десять тисяч доларів… пожиттєво.

Регочу вголос, хитаючи головою:

— Апетити у тебе захмарні, Аліночко, і абсолютна відсутність совісті. Тест ти не склала, тож на твою адекватність годі й сподіватися. Мені дешевше тебе придушити. Ось цей хлопець зробить це за двадцять штук, — поки бліда Аліна шоковано кліпає очима, підходжу до вхідних дверей, двічі в них стукаю і вже за мить до пентхаусу заходить грізний бородатий велетень в костюмі санітара.

Звісно, я не збираюся вбивати цю дурепу, але не відмовлю собі у задоволенні вдатися до радикальних методів перевиховання тупоголових ляльок. Коштує це недешево, але сподіваюсь, що воно того варте. Її відвезуть до божевільні, потримають там кілька днів, за цей час її мають до всирачки налякати та вселити думку, що навіть якщо вона втече — її шукатимуть і знайдуть будь-де. Потім Аліні таки «вдасться» втекти, бо все підлаштують саме таким чином. І, як мене запевнили, вона тікатиме світ за очі, аби лише не опинитися у цьому жахливому місці знову. Свого роду вони теж артисти, але набагато професійніші. Але ж Аліна цього не знатиме. Гадаю, ця жадібна лахудра скільки їй не заплати, все одно не дасть нам спокою. Враховуючи суму, яку вона назвала, їй завжди буде мало. Тож єдиний вихід тримати її на відстані — це страх.

— Знайомся, Аліно, це — Гліб. Він обіцяв, що це буде не боляче. Знаєш… у нашому світі так легко зникнути.

— Ні-ні-ні… ти не маєш права, — в неї вже дика паніка, бо мені  таки вдалося її переконати, що я не жартую.

Зіскакує з дивана, намагається кудись бігти, репетує. Та Гліб швидко та вправно її перехоплює, затуляючи їй писок.  

— Прав на подібне свавілля в мене дійсно немає, але в мене є гроші, тому мені й музику замовляти, — загрозливо шкірюся їй в обличчя. Гліб тим часом встромляє в неї шприц, бо він справді має медичну освіту, і це стерво нарешті втрачає свідомість.

— Вона просто заснула, це їй не нашкодить, — пояснює він мені.

Заходять ще двоє, кладуть цю потерпілу на ноші й виносять геть. Сподіваюсь, з мого життя також. Це тобі за Фіму, клята мамка, за всі її страждання та сльози.

Навіть не знаю, чи варто розповідати Серафімі як саме мені вдалося розібратися з Аліною. Вона стопудово питатиме. Бубочка не любить, коли їй брешуть. А якщо вже казати правду, то треба розповідати все. І про її батька також.