Розділ 28. Радомир. Все ж таки вляпався

У мене проблема. Звісно, коли їх в мене не було, але це халепа іншого характеру — вкрай особиста. І стосується вона Фіми.

Ну, а кого ж іще?! Ця дівчина вже вгризлася в мою печінку!

Компанія «Велес Груп» вартує великих грошей, іноді й за більш менші суми людям руки викручують. Та я не хочу вчиняти з Фімою жорстко, бо вона мені подобається.

Співпали тисячі пазлів та гачечків, все це наклалося на мої уподобання — і я запав. Хочу її до трясучки, нестямно та хтиво. І просто сексом це не задовільнити, це я вже остаточно усвідомив, коли вона тулилася до мене вночі.

В своїй уяві я малюю, як ми з нею гаряче кохаємось кілька разів на день, багато місяців поспіль.

Тобто мене заклинило по серйозному.

Якщо я, наприклад, піду до коханки, аби вона мене «полікувала» — це не допоможе, навряд чи коханці вдасться взагалі мене хоч якось збудити.

Зараз мене заводять лише думки про Серафіму. Мені потрібне наше з нею спілкування, оці соковиті іронічні підколи, її сміх, мої спроби її підкорити і мої відчуття, коли вона дивиться мені в очі.

Я ще не знаю чи це любов, але халепа величезна.

А ці ревнощі? На біса мені все це здалося? …Та я нічого не зміг вдіяти — коли Фіма розмовляла зі своїм колишнім, мене плющило, як ніколи.

Хочу зробити її своєю.

І я, трясця, не майбутній вітчим, дістала вже із цим жартом! Та я однозначно її майбутній. Партнер, коханець, чоловік, ворог.

Я змушу її визначитися, але зрештою вирішувати все одно їй.

Відтоді, як я впав та піднявся, я нікому не дозволяю мною помикати, ані діловим партнерам, ані коханкам, навіть сестра не може змусити мене робити те, чого я не хочу. Зате Фіма… Буквально щойно наполегливо попросила мене вийти та дати їй хвилину пошепотітися з бабусею. І я вийшов, як слухняний пацан!

Тепер от сиджу, чекаю в машині. І це ми практично ніхто одне одному, а я вже біля неї такий гарний хлопчик. Як їй це вдається? Мені вже час лякатися чи ще є можливості для маневрів?

— Все, можемо їхати! — закинувши сумку на заднє сидіння, стрибає наперед, не забувши про пасок безпеки.

— Дякую, що дозволила, — хмикаючи, вирулюю з двору.

— Що з настроєм? — вивчає мене своїми розумними блакитними очима, супиться, намагаючись зрозуміти чого я сьогодні такий примхливий.

— А що з моїм настроєм? Він феєричний! Я багато думаю, роблю висновки. Щойно спало на думку, може мені до психотерапевта заздалегідь записатися? Як гадаєш?

— Ти сам запропонував мені цю поїздку.

— І я в жодному разі не шкодую, Фімо. Але ж ти кмітливе чарівнятко, ти повинна розуміти, що у такого дорослого дядька, як я, є свої мотиви. Ми могли б спробувати… побудувати відносини. Бо коли ми повернемося до Києва — ти будеш страшенно за мною сумувати, — вплітаю в свій жартівливий тон багатозначні паузи, говорю чемно, аби ця мала відьма не стала на принцип, бо упертюх — то її друге ім’я. Хоча те, як вона на мене реагує, свідчить про те, що я їй небайдужий, що вона сама собі з останніх сил забороняє мене хотіти.  

— Мені буде ніколи забивати собі голову легковажними думками. Тим паче я ще не знаю, чи поїду назад.

— Серафімо!

— Радомире! — передражнює мій обурений тон. — Є набагато важливіші речі, ніж амбіції чи гроші. Що я буду за подруга, якщо кину Марину у такому стані? Тож… я, мабуть, схиляюсь до думки продати тобі ті кляті акції. Ти отримаєш «Велес Груп» і тобі полегшає. Одразу припиниш уявляти мене в своєму ліжку. Обіцяю, як рукою зніме.

От же ж… зараза! Спочатку вона на відріз відмовлялася, доводила мене до сказу, а коли ми зблизились, коли я почав «перебудовувати свої маршрути» і розкотив губу на дещо інше — вона знову мене обламує.

— Натякала на ділове партнерство, просила тобі допомогти в усьому розібратися, хотіла мати свою справу і стабільний дохід. Я обміркував твою пропозицію і майже погодився. Та раптом Фіма починає крутити педалі назад. Несерйозно, провінціалочко. Слабкодухою виявилася наша дівчинка? Довго ще будеш жити заради інших? Так сильно не хочеш бути схожою на свою мамцю? Толку, що ти будеш сидіти біля Марини, тримати її за руку та сплачувати рахунки з лікарні? Її звільнення та зцілення почнеться саме тоді, коли вона сама цього захоче. Крапка! — карбую кожне слово, ледь стримуючи емоції.

Контроль наче досі в мене, але… Хто мені того зілля дав, що я ладен пристати на пропозицію, на яку ще тиждень тому нізащо б не погодився?! Так, нехай ми станемо діловими партнерами, фактично я все одно керуватиму компанією доки Фіма вникатиме в суть справи. Але при такому розкладі ми хоча б бачитимемося.

— Отакої… то тепер ти раптом погоджуєшся? — вдає здивування. Бубочка, а хіба це не було твоєю метою довести мене до цього зсуву по фазі? — Раде, вона зовсім сама. Їй навіть поговорити нема з ким після такого жахіття. Невже не розумієш, як їй паскудно? — коли Фіма на мене ось так дивиться: лагідно, майже ніжно — моє дурне серце збільшується як на дріжджах. В грудях стає затісно. До одуру хочеться торкатися її обличчя… цілувати.

Я таки бляха закохався!

— Розумію. Намагаюсь! Але ти мене не чуєш, Фімо. Хочеш занапастити свої мрії, вирішуючи чужі проблеми? Запропонуємо Марині лікуватися в столиці. Я все організую. Таким чином ти будеш ближче до подруги, зможеш її навідувати щодня і паралельно жити своїм життям. Як тобі така ідея?

— Хто ти і куди подів зухвалого та самозакоханого Радомира Скелю, який вирушав у цю поїздку лише з однією метою — отримати від мене згоду на продаж компанії? Га? — красиво вигинає брову, отримавши свою маленьку перемогу.

Якимось чином провінціалочка виграла цю партію. Змусила мене робити так, як треба їй. Браво, Серафімо! Ти безперечно заслуговуєш носити моє прізвище.

— Та він нікуди й не подівся. Просто поки йому за вушком чеше одна гарненька ляля, він ладен шукати компроміси та короткі шляхи до їхніх спільних цілей. Ти можеш отримати все, Фімо, але й можеш втратити. Не лише все… а ще й себе, дівчинко. Буде краще, якщо я буду поряд. Визнай це.