Розділ 23. Розбиратися будемо після

Чому турбуюсь? Бо не така вже я скотиняка. Бо мені дещо від тебе потрібно, дівчинко. А я завжди отримую те, що хочу… бла-бла-бла і далі по завченому тексту. Добре, що це питання просто повисло у повітрі і Фіма не стала вимагати від мене відповіді. Пововтузилася трохи та й заснула.

Бляха, хоч би не закохатися. І чому досі не вигадали якогось щеплення від недоречних почуттів?

Я можу захопитися жінкою на якийсь час, закрутити палкий романчик, або просто перетнутися з якоюсь кралею на одну ніч. Але всі емоції я завжди тримав під контролем і страшенно цим пишався. Здебільшого це все було заради сексу, звісно, нікого з тих дівуль я до себе в хату не приводив і далекоглядних планів з ними не будував.

Тоді, чорт забирай, що зі мною наразі відбувається?

За півтори години зупиняюсь біля заправки. Хочу кави.

Беру дві. Ще й шоколадку. Ну ось знову… подумав, що їй захочеться чогось смачненького.  

— Фімо, ти вже не спиш? Тоді вертайся до мене, — падаю на водійське, демонструючи їй два стаканчика кави. — Капучино?

— М-м-м… і чорний шоколад з мигдалем! — радісно вигукує, переповзаючи на переднє сидіння, вильнувши перед моїм носом своєю спокусливою дупцею.

Ох, лялю, у нас із тобою різне уявлення про смаколики.

— Вирішив, що зайвим не буде. Нам потрібна енергія для зустрічі із тим байкером, — вже як пришиблений жадібно спостерігаю, як вона розриває обгортку шоколадки, встромляє в неї свої зубки, жує, а потім ще й задоволено облизується.

Хіба один поцілунок щось зіпсує? Вкотре питаю себе подумки, після чого виразно зітхаю.

— Радіку, ти все ж таки неабияк прагнеш мені сподобатися! — посміхається ця мала відьма. — У тебе починає виходити.

— Та невже? Пам’ятаєш, я казав, що нам треба бахнути на брудершафт? Адже це не обов’язково має бути алкоголь? Можна замінити кавою.

— Цілуватися ми не будемо, — миттю супить свої гарні брівки. — Ти обіцяв без домагань, клявся бути чемним.

— Розумію. Ти просто боїшся, що потім не зможеш зупинитися, — дражню її. А що мені ще лишається.

Ну постривай, Серафімо! Коли ми повернемося, слово мене більше не триматиме.

— Шоколадки до кави? Кусай з іншого боку, — простягає мені надгризену плитку.

— Дякую, лялю. Я не люблю солодке, — мою увагу відвертає писк повідомлення. Марк прислав якийсь запис. Без звуку, але на ньому добре видно, як цей сопливий юрист, що представляється адвокатом Фіми, розмовляє з моїми конкурентами. З людьми, чиї методи мені добре знайомі. Це кепсько. Або вони на нього вийшли, або він від початку був їхньою людиною. — Фімо, ти добре знаєш цього Тимофія? Я зараз без жартів.

— Ревнуєш? — продовжує думати, що я досі дуркую, тому грайливо посміхається, пускаючи очима пустотливих бісиків.

— Серафімо, я поставив тобі серйозне питання, яке стосується твоєї безпеки! — моя жорстка інтонація трохи приводить її до тями.

— Раніше я його не знала. Та коли зупинилася у колишньої однокласниці, вона порадила мені звернутися до її брата. А що не так? Чому гарчиш? Веселий Скеля мені більше до душі.

— Як ти жила без мене всі ці роки? І ще більше питання у мене викликає, як будеш жити далі, коли мене не буде поруч? Ми ще перевіримо інформацію, але твого юриста помітили під час неофіційної зустрічі, а конкретно в барі, з не дуже порядними хлопцями з «Арсенал-Холдингу», котрі хочуть урвати «Велес Груп» собі. І методи у них різні, жорсткі. Вони з тобою панькатися, як я, не будуть. Прибрати дівчисько з провінції для них буде не складно.

— Знову мене залякуєш?

— Господи, ні! Цього разу кажу серйозно. Життям сестри присягаюся! — рявкаю у відповідь, аби дійшло.

— Тоді добре, що ти на моєму боці, — впевнено заявляє вона мені, довірливо дивлячись в очі.

Як вона це провернула? Як змогла? В мене тепер якогось біса язик не повертається сказати їй, що я взагалі-то теж планую забрати в неї компанію. Що я теж покидьок, тільки більш благородний. Бо я ще й кохатися з нею збираюся. Недовго.

Витріщаюсь не неї, плямкаю губами і вперше за багато років не знаю, що відповісти дівчині, котра якимсь чином вже протоптала стежину в мою душу. Догрався! Довимахувався!

Радіку, ти конкретно попав!

Якщо сказати їй, що «Велес Груп» колись належала мені, а її батько мене підставив — вона ж мені не повірить, скаже, що це черговий підступ. Документально я теж не зможу це довести, бо те падло змінило назву і знищило всі папери, навіть в реєстрі підприємців підтерли усі данні за хабар. У мене лише два варіанти: викупити або відібрати.

Чи ще є третій?

Який мене насправді до всирачки бентежить. …Одружитися з нею. Але ж вона не збирається заміж. Дилема…

— Чого завмерли, пане Скеля? Серце прихопило? Ми їдемо чи як? — навіть руки моєї торкнулася, щоб мене «розблокувати».

— Їдемо, — кивнувши, запускаю двигун. — З твоїм юристом розбиратимемося після повернення.

— Згодна. А поки у нас ще є час, поверни мені його.

— Кого? — щиро не розумію про що мова.

— Жартівливого Радомира, — м’яко усміхається.

Кажу ж, стежину в душу протоптала.