Розділ 22. То він вміє кохати…

— Треба рушати далі, бо час летить, — повернувшись, ретельно витираю руки вологими серветками та складаю залишки харчів назад до кошика. Не було там ніяких кліщів! Радомиру аби мене лише зайвий раз роздраконити! — Тепер моя черга ставити питання. І я дуже сподіваюсь на щирі відповіді, пане Скеля.

— Гаразд, я спробую щось вигадати, — хмикає він у відповідь. Нестерпний!  

Забирає в мене кошика, коли дійшли до автівки — відчиняє мені дверцята. Радомир починає грати у джентльмена чи щось змінилося поки я бігала кліщів лякати? Ще й мовчав аж цілих п’ять хвилин поки йшли до його джипа. Вже щось замислив?

— Що тебе лякає найбільше? — ставлю своє перше питання, щойно ми рушили.

— Люди, котрі весь час посміхаються, оці фанати тотального і постійного позитиву. Мені здається, вони усі потенційні маніяки, — кидає, не роздумуючи.

— Ти це зараз серйозно? — хмурюсь, даю зрозуміти, що я не вірю.

— А чому ні? — з усмішкою знизує плечима. — Ой, ну годі тобі, мармеладко. Наша подорож має приносити задоволенні та покращувати настрій. Гаразд… Мене лякає, що в світі знову станеться якийсь глобальний триндець і акції мого холдингу полетять вниз.

— Тобто гроші для тебе найголовніше?

— Сонечко, не будемо лукавити. Треба визнати, що гроші рулять всюди, навіть у стосунках. Коли грошей немає — стосунки з часом псуються і все летить коту під хвіст. Гроші дають мені безпеку та комфорт, можливість втілювати мрії, дбати про моїх близьких та моє здоров’я. Ось це я не хочу втрачати. І якщо ти мені зараз скажеш, що найголовніше в житті це любов — я викину тебе з машини!

Моя версія про те, що хтось колись розбив Радомиру серце отримала ще одне підтвердження. Напевно, потім він це серце сяк-так зібрав із уламків і став справжньою непробивною скелею з тісним заштопаним серцем. Через що й зациклився на грошах, на амбіціях і на задоволеннях, які легко купити.

З цього визріло цілком очевидне питання:  

— Розкажеш про свою колишню?  

— У мене багато колишніх. І там немає нічого цікавого. Запевняю тебе, — хоче відмахнутися, але не вийде.

— Ні, розкажи про ту, яку ти кохав, а потім втратив.

— Трясця, Фімо! А може почнемо з простих питань? Звісно, мені відомо, що жінки обожнюють колупатися в сльозливих романтичних історіях, але це надто особисте, — його настрій змінюється миттєво. Спохмурнів, жовнами заграв.

— Це не колупання знічев’я, це щире бажання дізнатися тебе краще, зануритися в тебе глибше. Впусти мене, — промовляю пошепки, уважно спостерігаючи за кожною емоцією, що відображається на його красивому обличчі.

Якийсь час він мовчить. Мені вже починає здаватися, що Радомир вперто не бажає торкатися цієї теми і раптом він починає розповідати:

— Її звуть Поліна, вона моє перше кохання ще зі студентських часів. Власне ми саме в універі й познайомились, вона прийшла до подруги, хоча сама на той час навчалась в художній студії. Я вважав, що зустрів свою людину, сам собі заздрив, бо нам було нереально добре разом. Вона красуня, розумниця з запальним характером, творча натура. Її шикарні малюнки надихали мене на божевільні вчинки. Тож я зробив їй пропозицію і ми побралися. Почали мріяти відправитися разом в навколосвітню подорож, будували купу планів, поки на нашу другу річницю я не знайшов… дещо незрозуміле для себе. Папірець з приватної клініки про те, що моя дружина зробила аборт. От тільки я нічого про це не знав. Звісно, я спитав, подумавши, що та дитина була не від мене. Моє бажання знати правду вона зустріла в багнети, влаштувала мені скандал, мовляв, це її тіло і тільки їй вирішувати, коли цим тілом жертвувати. Забрала речі і пішла. …Мене це трохи підкосило. А коли ти стаєш слабким, ти стаєш уразливим. Тоді я втратив не лише дружину, я ледь не опинився на вулиці без копійки грошей. Тому я більше ніколи не дозволю взяти почуттям гору, бо любов мінлива і абсолютно не надійна штука, яка здатна легко спустити тебе з неба на землю, випатрати і лишити без відповідей. Ось така історія, сонечко.

Я вражена не настільки історією, скільки його відвертістю. Не маю жодного сумніву, що саме зараз Радомир сказав мені правду. Ба більше! Він розкрив мені свою душу, показав, що там під нижнім шаром. Отже він кохав, вміє кохати і…

Чорт забирай, чомусь на серці стає гірко від думки, що цей чоловік можливо й досі її кохає, приховуючи навіть від самого себе ті обвуглені почуття.

І чому мене це так бентежить, наче я претендую на його любов?

От дурепа. Постійно забуваю, що усі ці загравання — просто гра.

— Ви не спілкуєтесь? — та все одно продовжую розпитувати про його колишню.

— Ні. Вона поїхала за кордон.

— Але ти потай все одно стежиш за її життям?

— Тебе здивує якщо ні? — кидає на мене важкий погляд. — Все скінчено і я не мазохіст. Лялечко, ти здивована, що в мене були серйозні стосунки і о, боже милий, я навіть був закоханим? Усі ми живі люди, усі робимо помилки. Я свій урок засвоїв добре. Тепер я живу заради себе. Що там у тебе далі? — хоче, аби я швидше змінила тему. Неприємно згадувати той біль, певно шрами болять.

— Як звуть твою сестру? — ставлю наступне питання, бо мені теж стало якось не по собі.

— Її звуть Мирослава, Міроська. Вона кльова, я її просто обожнюю! — на його обличчі одразу з’являється щаслива хлопчача посмішка. — Займається дизайном весільного вбрання, кінним спортом та грає на гітарі, — відчувається, що він страшенно любить свою молодшу сестричку.

Теж починаю усміхатися, бо мені приємно бачити таку братню любов. Я завжди мріяла мати старшого брата, але… Слава Богу, що Аліна виплюнула на світ лише мене. Цій жінці взагалі не можна було мати дітей.

Чи то дорога мене так розморила, чи то через те, що я наїлась. Очі починають злипатися, хочеться зробити перерву від думок і від розмов.

— Я трохи покуняю. Ти не проти? — вмощуюся зручніше на сидінні. — Нащо ми звертаємо на узбіччя?

— Бо на передньому сидінні спати не зручно, шия затерпне, голова потім болітиме. Перебирайся назад, там можна лягти і нормально відпочити, — спокійно промовляє Скеля.