Розділ 21. Радомир. Хоч би не з’їхати з глузду

Чмокнула в щічку! Слинка в неї тече! В мене теж тече, але не на сало з пиріжками.

Коли я в останнє ось так до знемоги хотів жінку?

Хочу її. Дико безсоромно хочу. Розкласти її на цьому пледі замість скибок хліба та огірків і… насолоджуватися кожним дотиком.

І що я тепер далі робитиму? Як витримаю цей треш?

Може, вона користується якимись феромонами, що підривають мій дах? Я ж наче ніколи не був схибленим на жінках. Навіть в юності бізнес був на першому місці.

Звісно, я трохи втратив орієнтири, коли від мене пішла Поліна. Тому Ігор Власов, скориставшись моїми негараздами, й захапав мою компанію. Але це було шість років тому. За цей час я знову піднявся на ноги, сколотив капітал, в мене була купа баб, але жодна з них не займала всі мої думки, як Серафіма. Це погано. Я не хочу закохуватися.

— Ми ж не будемо їсти мовчки? — питаю, дивлячись, як вона акуратно розкладає їжу на серветці. Ти диви, яка охайна хазяєчка. — Фімо, розкажи мені про свого колишнього хлопця. Як ви познайомилися? Чим він тобі сподобався? Адже до тебе непросто підкотити, твоя феноменальна впертість мала б стати на заваді його залицянням.

— Ми з Даніком познайомились за класикою жанру, він захистив мене від хулігана. Якийсь п’яний довбень надто агресивно до мене чіплявся просто посеред вулиці, ввечері, а Данік, проходячи повз, його вирубив, — відповідає доволі неохоче. — Потім провів додому, бо мене теліпало на емоціях. А за кілька днів я сильно застудилася і він почав приходити майже щодня, приносив апельсини, смішив мене і допомагав бабусі. Коротше, мій колишній хлопець заслужив мою довіру та симпатію маленькими, але щирими вчинками. Був милим, хоча за своєю суттю ще той розбишака. Мені подобалось, як він горів своїм боксом, мріяв про чемпіонати та перемоги. А потім Данік зв’язався з бандюгами і почав мені брехати. Коли розкриваєш душу, а тобі потім в неї плюють — це дуже боляче. Навіть якщо після цього людина просить пробачення, довіру вже не повернеш. Не знаю, чи я його дійсно кохала. Можливо, це була лише сильна емоційна прив’язаність. Він каже, що кохав. А ще плакав, коли я розірвала стосунки. …Все ніяк не дочекаюся, коли вже настане моя черга ставити тобі питання, — хитро посміхається, упіймавши мій погляд.

Наче не відчувається, що спогади про того Даніка ще досі ятрять її серденько. Отже колишній остаточно в минулому. Це добре.

— Щось мені вже стає стрьомно через твоє бажання влаштувати мені допит. Може мені одразу піти в лісі загубитися?

— Та ну. Радомир Скеля хто завгодно, але не боягуз, — мотнувши головою, з апетитом кусає шмат хліба з салом, потім вгризається зубами в помідор і заплющує очі від задоволення.

Ох, Фімо, ти не уявляєш, що зі мною зараз коїться…

— Радію, що ти визначилась щодо моєї сміливості. Отже, як я зрозумів, друзів в тебе не так вже й багато. Бо інакше ти б звернулася до них, щоб вони витягли Марину з пастки аб’юзера. Сонечко, якщо ти все ж таки упрешся рогом і станеш за кермо «Велес Груп», у тебе з’явиться до хріна ворогів, які бажатимуть розірвати твою компанію на шматки, бо конкуренція річ безжалісна. Без друзів, без зв’язків і без досвіду — буде дуже кепсько, маленька.

— Знову залякуєш чи цього разу завуальовано пропонуєш мені свою дружбу?

— У мене ще є час аби визначитися: знищити тебе чи врятувати, — відповідаю спокійно і абсолютно чесно.

— Отакої… — кліпає очима, не відриваючи від мене збентеженого погляду. — Цікаво було б дізнатися, що лежить на шальках терезів?

— Глибоко-особисті роздуми, оцінка ризиків та бажання, над якими я поступово втрачаю контроль, — щось я зачастив з чесністю.

Жую пиріжок, запиваючи квасом, чекаючи, що вона щось скаже, вверне чергову шпичку, але Фіма мовчить, задумливо втупившись в одну точку. — Лялечко, можеш думати вголос.

— Гадаю, колись твоє серце було добрим та великим. Якби ти був кінченим відморозком, я б відчула. Тож… Радіку… я даю тобі шанс вчинити правильно.

Мені здається чи вона вчиться мною маніпулювати?

Вчинити правильно? Трясця, я намагаюсь повернути своє! Як на мене, правильним буде саме забрати компанію і цю красуню на додачу в якості моральних збитків. А я їй ще гроші за акції моєї ж компанії пропоную, бо клятий закон зараз не на моєму боці.

Треба ще раз все обмізкувати.

— Наїлась? — бачу, як вона поклала руку собі на животик. 

— Так, дякую. Все було дуже смачно. Тут гарно… — видихає, мрійливо задивившись на обрій. А я в свою чергу задився на неї.

Вабить вона мене… страшенно. Мимоволі спокушає, нічого для цього не роблячи. Просто я вже зациклився на ній. І знаю, що теж хвилюю її, та наша Серафіма поки що має сили противитися цьому потягу.

— Мені треба… в кущики. Не здумай за мною йти, — схоплюється на ноги.

— Далеко не заходь, ще кліщів наберешся, — кидаю недбало, спостерігаючи за її реакцією.

— Кліщів? — напружується мармеладка. 

— Угу. У тебе дупця гарна, їм сподобається. Якщо що я потім можу ретельно тебе оглянути, — стримую усмішку до останнього. От тільки бісики в очах мене видали.

— Та ну тебе! — побігла, махнувши рукою.

Нукає вона мені. Колись ми опинимося з тобою в одному ліжку, сонечко. Це вже невідворотно. Я дав слово тримати себе в руках лише під час цієї поїздки. І то не знаю, чи впораюсь. А потім клятва мене вже не триматиме, я посилю натиск. Бо інакше з глузду з’їду.

Поки Фіми немає поруч, набираю одного зі своїх хлопців:

— Марку, потрібно пробити інфу на такого собі юриста Тимофія Забудько. Нарий мені щось на нього. Простеж, з ким він спілкуватиметься наступні кілька днів. Бо щось моя чуєчка підказує, що цей хлопчина спробує підсунути мені свиню.

— Добре, зроблю як скажеш. Може, хоча б тепер поясниш, куди тебе понесло? — бурчить Марк.

— Це особисте, друже.

— Жінка? — здивовано пирхає, бо добре мене знає. Знає, що я не здатен втратити контроль через якусь фіфу.