Розділ 16. Радомир. Остаточно здурів

Придурок! Клінічний ідіот! Саме тоді, коли було потрібно зосередитися, сконцентрувати зусилля, докласти весь свій максимум заради цієї угоди — мене раптом заглючило!!!

Найцікавіше, що це не хіть! Просто сексу з нею мені буде замало! Аби ж лише усе впиралося в любощі! Для еротичних забаганок в мене є коханки… були. Тут дещо інша потреба — я хочу володіти цим впертим дівчиськом, хочу, аби Фіма не уявляла свого життя без мене, щоб потребувала моєї присутності, моїх порад, моєї ніжності.

Коротше кажучи — я здурів.

Ох… в масажному кабінеті ледь втримався, там у мене «шторки конкретно впали», думав взірвуся нафіг від надлишку тестостерону. А потім цей юрист недороблений, що ліз їй в очі наче муха.

Треба буде ще перевірити, що він за тип і чи не підіслали його наші конкуренти.

Ревнощі страшна штука, вони остаточно затьмарили мій здоровий глузд, я це визнаю. Але мені дійсно потрібна ця поїздка.

Лише я і Серафіма.

Кайфую від цієї думки, вона мене заспокоює. Напевно вдасться поговорити. Можливо я доведу їй доцільність моєї пропозиції.

Головне не зірватися і дотриматися слова. Я обіцяв її не чіпати.

Це буде складно, бо мені вже зараз хочеться зацілувати її до знемоги. Та я спробую витримати це випробування з гідністю і тим самим інвестую у наші майбутні стосунки.

Бо я навіть не сумніваюсь, що ми з Фімою так або інакше опинимося в одному ліжку.    

Щойно вона сідає в авто — зриваюся з місця та мчу в бік траси.

— Тимофій, я перепрошую, але їдьте без мене, — дзвонить своїй групі підтримки, бо вони й досі на неї чекають, особливо цей вилизаний хлопчик. Аж сатанію, як починаю про нього думати. — Мені потрібно вирішити деякі справи. Ні, вибач, та я не буду вдаватися в подробиці. …Здається, мій юрист образився, — це вона вже мені.

— Нічого страшного, якось переживе. Видно такий він «суперовий» фахівець. Юристи взагалі-то не повинні мати жодних емоцій до клієнтки, — ціджу крізь зуби й теж притискаю свій мобільний до вуха. — Аліно, залишайся в Києві. Терміново їду у справах. Повернусь за два дні. Бувай! — довелося попередити «наречену». Бляха, треба закінчувати цей цирк з її матір’ю.

Перезираємось з Фімою як два спільники.

— Ти не сказав їй, що взяв мене із собою.

— Їй це знати ні до чого.

— Ти ж і не збирався з нею одружуватися?

— Не збирався. Фімо, тобі не холодно? Щось ти надто легко вдягнена. На задньому сидінні є плед, — а в голові пульсує «хочу зігріти її собою, цілунків, трясця, хочу, як перед смертю».

Не довго думаючи, відстібнувши пасок безпеки, протиснувшись між передніми сидіннями, виставивши мені майже під ніс свою апетитну дупцю в самих лише коротких шортах, намагається дістати плед.

Мл-я-я-я… це знущання якесь!

Доводиться навіть скинути швидкість, а потім взагалі звернути на узбіччя, бо я не бачу дороги — тягне до її сідниць магнітом.

Чорт… яка ж вона гарна. От би легенько вкусити.

Цікаво, Фіма розуміє, що вона зі мною робить, що я на неї витріщаюсь й безсоромно марю дотиками?

— Хух, ледь дістала. А чому ми зупинилися?

— Закипіли, — хмикаючи, рушаю далі. — Увімкнути тобі музику?

— Дивно бачити тебе таким турботливим та чемним, — хихикає у відповідь. — Не треба музики, інакше засну. Я оце подумала… добре, що ми їдемо рятувати Маринку. Бо я вже збиралася наступити на свою гордість й дзвонити Даніку, моєму колишньому хлопцеві й просити його.

— М-м-м… то у нас був хлопець? Тобто панянка має досвід і вже давно не незаймана? — грець його дери, як же мене плющить.

— А тебе, я дивлюся, сильно цікавить незаймана я чи ні? — одразу супиться й червоніє.

— Не те щоб для мене це було проблемою, але, дивлячись на тебе, я задавався цим питанням, — відповідаю кристально чесно. — А чого ви із цим Даніком розбіглися? Посварилися? — треба з’ясувати чи не сохне вона за своїм колишнім, бо я нікому не збираюсь віддавати цю мармеладку. Вона моя.

— Він сплутався з поганими хлопцями і почав мені брехати. Коханій людині не брешуть, так не можна. Отже ніякого кохання і не було. Бабуся сказала, що він не моя доля. Та я й сама це розуміла. Чого ти на мене так дивишся? Що, містере Цинік, хочеться ляпнути якийсь черговий знущальний коментар?

— Зовсім ні, — важко зітхаю. Мені хочеться геть іншого, для початку дізнатися як ти цілуєшся, яка ти на смак і чи не злякаєшся ти такого великого хлопчика, як я. — Кави перепив, тому надто збуджений. Ну, якщо не бажаєш слухати музику, тоді погоджуйся на теревені. Я розпитуватиму — ти відповідатимеш. Обіцяю бути до неподобства милим.

— Х-м-м-м… А потім поміняємось! Згоден? От тільки милою бути не обіцяю, буду трохи ядучою та колючою, — дивиться з тим самим викликом, котрий чіпляє та заводить, драконить усіх моїх внутрішніх демонів, які хочуть накинутися на неї та зробити своєю.

— Мене влаштовує, — відповідаю натомість, загадково посміхаючись.