Розділ 14. Солодке катування

Дорогу ще досі не розчистили. Повалена сосна все ще надійно блокує єдиний виїзд із комплексу, відрізавши нас від міста, а служби, які повинні усунути завали, ніби навмисне роблять це вкрай повільно. Не здивуюсь, що Радомир Скеля доплатив їм за неквапливість.

Нерви, трясця, на межі. Минулої ночі, після того, як цей підступний гад лишив мене на самоті — я так і не заснула. Навіть ловила себе на малодушній зрадливій думці кинути тут все до бісової матері, продати йому ті кляті акції та повернутися додому. Але під ранок мені стало легше і я знову готова до протистояння.

Потрібно лише якось переключитися, прибрати кашу з думок і зняти затиснуту напругу у м'язах. Самого Радомира щось ніде не видно, моя мамуня теж не поспішає повертатися… слава Богу.

Тож поки Тимофій намагається по телефону владнати питання з екстреними службами, а Стася відсипається — я записалася на розслабляючий масаж у місцевому СПА-центрі. Хоч спробую що це таке, ніколи раніше не користувалася послугами професійних масажистів.

Приміщення процедурного кабінету занурене у м’яку напівтемряву, пахне лавандою, евкаліптом та ароматичними оліями. Тихо грає ненав'язлива інструментальна музика.

— Білизну знімати чи як? — невпевнено переминаюся з ноги на ногу.

— Бажано зняти, — усміхається приязна масажистка. — Я прикрию вам сіднички рушничком.

Ну так — то й так, оголююсь, лягаю на кушетку обличчям униз, заплющую очі й роблю спробу просто розслабитися.

Перші п'ятнадцять хвилин дівчина з м'якими, впевненими руками вміло розминає мої плечі та спину. Напруга повільно залишає тіло, божечки, мені стає так добре, що я з блаженством занурююсь у стан дрімоти...

Аж раптом… мене торкаються вже геть інші руки. Чоловічі, хай мені грець!

Повітря вмить стає важким, насиченим знайомим терпким ароматом дорогого тютюну, кедра та небезпечного жару.

— Ні-ні-ні! Ти не маєш тут бути! Радомире! А щоб тобі! — вищу та сіпаюся.

— Чому? Я теж вмію робити масажі, — відказує з властивою йому знущальною іронією, ковзаючи долонями по моїй спині.

— Тобі не можна мене бачити! Я майже гола!

— Чому майже? З мого ракурсу ти гола. Але найцікавіше я все одно не бачу. Хіба що… дупцею можу помилуватися, — нахаба прибирає рушник.

— Негідник! Козел! Збоченець!!! — обурено репетую, захлинаючись емоціями. Серце крутить в грудях божевільні кульбіти, повітря не вистачає, шкіра після його дотиків аж палає!

— О, я набагато гірше, — сміючись, нахиляється він до мого вуха. — Хочеш піти? Я допоможу тобі встати. Але все ж таки я раджу тобі лишитися, щоб навчитися отримувати насолоду, — ніжно веде долонями по моїм стегнам. — Лише масаж, сонечко. Не більше.

— Тебе прибити мало! Ніколи тобі цього не пробачу! — схлипую, але не від страху чи злості. …Від задоволення. Свідомість збентежена цим кричущим віроломством, а тіло зрадницькі жадає дотиків. Його дотиків.

— Вночі ти була надто напруженою, — повільно промовляє він, не надто реагуючи на мою майже істерику. Його сильні великі пальці розминають вузли м'язів на моїй шиї та плечах. Дотики точні, дійсно майже професійні, але в кожному русі відчувається владний, дражливий підтекст. — Я лише допомагаю своїй майбутній пасербиці розслабитися. Фімо, хіба турбота це злочин?

— Дідько, який же ти підступний! Користуєшся моєю безпорадністю, демонструєш свою владу та силу й принижуєш мене цим! — видихаю, ткнувшись обличчям в кушетку й намагаючись придушити зрадницький стогін.

— Я тебе попереджав, що завжди отримую те, що хочу. Не сердься, лялечко, мені зараз набагато важче, ніж тобі. Чомусь я був упевнений, що я — кремінь, що встою перед будь-якою спокусою, але…  

Його пальці тиснуть на якісь хитрі точки на моєму попереку, мимоволі вигинаю спину, видавши тихий, придушений звук. Трясця, як же добре…

— Ненавиджу тебе… Зараз підведуся і очі тобі видряпаю, — натомість шепочу йому. Тремчу та палаю, згоряючи водночас від сорому та заборонених бажань. Злюсь і разом з тим не хочу, аби наша гра припинялася.

— Брешеш, — хрипко відказує Радомир. Його губи на секунду — лише на один невагомий спалах торкаються шкіри між моїми лопатками. — Дівчинко, ти мариш мною так само, як і я тобою. І скоро це може стати для нас проблемою.

Повільно прибирає руки, і вже за мить я чую, як він виходить з кабінету, лишивши поруч зі мною лише запах кедра й луну свого небезпечного флірту.

— А я тебе всюди шукаю. Хочу показати деякі цифри, — зустрічає мене Тимофій на відкритій веранді головного комплексу. Щось мені починає здаватися, що його бажання допомогти має вже інше підґрунтя. Він явно до мене залицяється. — Маєш гарний вигляд, Фімо. Ходімо всередину поки Стася не доїла останнє тістечко. Там в холі є бар, Скеля розщедрився і замовив сніданок на всіх. Хоча я все одно б йому не довіряв.

 Після пізнього сніданку Тимофій, тицяючи в екран свого ноута, намагається зацікавити мене попереднім аналізом компанії «Велес Груп». М'яко усміхаючись, час від часу торкається моєї руки, заглядає в очі.

А я ні хріна не можу зосередитися, бо з іншого кінця холу, за нами безперервно спостерігає Він.

Всівшись біля барної стійки та вальяжно відкинувшись на високому стільці, попиваючи каву, Радомир постійно поглядає в наш бік. Не втручається, не коментує, але його сірі очі вже перетворилися на дві крижані брили. Помітила, що коли Тимофій нахиляється до мене надто близько чи торкається мого плеча — пальці Радомира щоразу стискаються в міцний кулак. Куди й подівся його грайливий настрій! В погляді цього нахаби тепер вирують якісь нищівні, варварські ревнощі!

Він дивиться на Тимофія так, ніби розмірковує, як саме зламати йому шию.

І я з жахом розумію, що Радомир вже вважає мене своїм трофеєм і не бажає мене ні з ким ділити.

Оце вже ні, чортяко! Додатковим бонусом до акцій компанії я точно не стану! Під час масажу я трохи розм’якла та розгубилася, але ти ще зламаєш об мене зуби. І не лише їх!