Розділ 9. Новий гравець і хиткий ґрунт

Маленька затишна кухня моєї колишньої однокласниці Станіслави Забудько пахне свіжозвареною кавою з корицею та запеченими яблуками. Чи не єдиний острівець безпеки в чужому для мене місті. За вікном шумить ранковий Київ, але після вчорашнього шаленого дня, просякнутого пахощами тютюну, кедра та вбивчою харизмою Радомира, тут я нарешті змогла видихнути.

— Ти з глузду з'їхала, Фімо! — сплеснувши руками, Стася спирається на кухонний стіл й витріщається на мене квадратними очима, в яких читається цілковитий шок.

Довелося їй розповісти у що я встряла, бо мені треба хоч із кимось поділитися. Марина досі не бере слухавку, а бабусі воно не треба, не хочу її зайвий раз хвилювати.

— Сто мільйонів? Твоя мати хоче, щоб ти віддала холдинг за безцінь якомусь чужому мужику? Тобі ж явно якісь копійки із цього перепадуть. Слухай, твоя маман це щось із чимось!

— Не просто якомусь мужику, — гірко кривлюся, обхопивши долонями теплу кружку. — Її «нареченому», який по ходу ставиться до неї як до зубного болю. Повір, Радомир — найнебезпечніша людина з усіх, кого я бачила. Він не просто тисне, він... він грається зі мною, спокушає. Ще й так вправно! Цей чорт дивиться на мене так, ніби я вже належу йому разом із цими акціями.

Стася уважно примружує очі, вдивляючись в моє обличчя:

— Стривай... То ти його боїшся чи він тобі подобається? Бо дивлячись на тебе, здається, подруго, що ти в захваті від свого майбутнього вітчима.

Голосно сьорбаю, опустивши очі в кружку, щоки зрадницьки спалахують. Раптова згадка про те, як вчора його гарячі пальці торкалися мого зап'ястя в темному салоні машини, відгукується важким трепетом десь унизу живота. Так, він мені подобається, але я точно знаю, що це неправильно. Між нами ніколи нічого не буде, я не дозволю цьому статися навіть попри цей дивний потяг.

— Я боюся того, як саме він на мене впливає, — чесно зізнаюся. — І я точно не збираюся підписувати жоден папір, поки сама не зрозумію, що, трясця, відбувається.

— І правильно! — рішучо вигукує Стася. Жваво схопивши свій телефон, починає швидко набирати комусь повідомлення. — Ніяких підписів! Не ображайся, але твоя мама, судячи з твоїх слів, якась прибабахнута, а цей Радомир Скеля, схоже, просто акула, яка вирішила заковтнути вас обох. Тобі потрібен юрист. Але не той, якого підсуне він, а свій. Незалежний і зубатий.

— Стасю, у мене немає грошей на дорогих київських адвокатів...

— А тобі й не треба, — перебиває вона мене з хитрою посмішкою. — Мій старший брат Тимофій, між іншим, юрист у міжнародній компанії. А ти як думала?! Вивчився і дуже непогано влаштувався. Тім працює з корпорантами, знає абсолютно всіх впливових людей у цій сфері та крутиться серед бізнес-еліти. І головне — він нікому не дозволить тебе образити, бо я його про це попрошу. Відправляю йому смс-ку, заманюю шарлоткою та знайомством з тобою. Послухаємо, що він скаже.

Певно, Тимофій дуже любить смачні яблучні шарлотки, бо примчав вже за пів години. Такий «вилизаний», в образі. Ідеальний світло-сірий костюм, в руках — діловий шкіряний портфель. Високий, русявий, м’які риси обличчя. Зовсім не схожий на Скелю. Тобто… немає того дахозносного шарму, що змушує закипати мою кров за лічені секунди. Натомість цей хлопець випромінює спокійну, впевнену надійність, як і належить юристу, фахівцю своєї справи. Цікаво, я тепер усіх хлопців порівнюватиму з Радомиром?

— Привіт, Серафімо, — вкрадливо промовляє Тимофій, потиснувши мою руку. Його долоня суха й тепла, та й посмішка симпатична. — Стася описала твою ситуацію в двох словах. Тож не будемо витрачати дорогоцінний час на офіціоз, розкажи мені усі деталі, навіть якщо вони стосуються особистого.

Ну я й виклала усе, що знаю, тим паче деталей там небагато. Раптовий спадок від батька, якого я в очі ніколи не бачила, дивна поспішність моєї матері, наполеглива пропозиція Радомира продати акції саме його холдингу і його небажання вводити мене в курс справ компанії, якою я тепер начебто володію.

— Не те щоб у мені прокинулися амбіції чи жадібність. Просто… якщо ця компанія була важливою для мого батька, може не варто поспішати віддавати її стерв’ятникам?

Тимофій весь цей час слухав мене дуже уважно, злегка насупивши брови й час від часу роблячи якісь позначки у своєму планшеті.

— «Велес Груп» — це ласий шматок, Фімо. Дуже ласий, — спокійно, але серйозно промовляє він після того, як я закінчила викладати свої думки вголос. Відкинувшись на спинку стільця, Тимофій глибоко зітхає. — Твій батько побудував імперію. Продати її за першою ж пропозицією, та ще й під тиском — це найгірше, що ти можеш зробити. Радомир Скеля — відома фігура в бізнес-колах. Про нього ходять чутки як про безжального стратега. Цей чоловік вміє робити гроші, такий талант не кожному дається. Якщо він так чіпко взявся за твою матір, а тепер за тебе — це означає лише одне: компанія коштує набагато більше, ніж тобі кажуть.

— Що ж мені тепер робити? — тихо питаю, глянувши на нього з надією.

Тимофій подається вперед, впевнено накриваючи мою долоню своєю. У його м'якому погляді спалахує неприхована, дуже тепла симпатія наче він щиро бажає мене захистити. Але я й досі недовіряю чоловікам, бо усі ці емоції легко можна вдати, юристи взагалі вміють одягати на себе різні ролі, якщо це допоможе їм виграти справу. Тим паче зараз мова йде про дуже великі гроші, тож вірити не можна нікому. Навіть на власні бажання треба дивитися під критичним кутом.

— Насамперед — нічого поки що не підписувати. Ні довіреностей, ні угод. Я візьму на себе вивчення всіх документів. Запитаю аудит «Велес Груп» і перевірю юридичну чистоту спадкової справи. Я буду представляти твої інтереси, Фімо. Офіційно.

— Але як щодо оплати?.. — починаю я.

— Поговоримо про це, коли ти станеш повноправною власницею компанії, — усміхається Тимофій, не поспішаючи прибирати руку. — А поки що... дозволь мені просто допомогти тобі. Ти опинилася в небезпечній грі, Серафімо, але тепер ти в ній не сама.