1

ПРОЛОГ

Вже горіли ліхтарі. Дощ не стихав. Гриміло так, наче хтось зверху грав на барабанній установці. Тоненька курточка Кіри, якою ми обоє накрилися, промокла до нитки. Єдине, що лишалося сухим, це ноги, і тільки тому, що на них були ролики. Кіра спробувала перезутися, але швидко передумала.

— Я казала, треба йти!

— Ти казала.. це тобі пару кроків і вдома. Мені на інший кінець міста пертись! — кричав я через гуркіт дощу.

Ті поодинокі душі, що як і ми не встигли сховатись і ходили туди – сюди, мабуть, дивлячись на нас думали тільки одне – «ідіоти». Від холоду ми притислися один до одного, як кошенята, так міцно, що ніякий клей не знадобився би.

Пролітали машини, гримів дощ, на ногах – ролики. Неможливість втекти. З Кірою ми зустрілись поглядами. Я нахилився, і солодкість її губ, зробила цю зливу найкращою, найбезпечнішою..

1 РОЗДІЛ

Ролики натирали кісточки. Але здивовані погляди людей додавали того дофаміну, який був потрібен. Я мчав так, що не бачив передніх коліс, не бачив людей, дітей, тільки порожній шлях, яким мчав невпинно. Попереду п’ять сходинок. Розігнавшись, я вилетів трішки підстрибнувши. На секунду у всьому тілі похолоділо, дихання завмерло. Стук коліс об землю повернув життя.

В вухах грав рокешник, тому я не чув оточуючих, а міг тільки з виразів їхніх облич розуміти подобається їм таке чи ні. Стареньким бабцям, точно ні. Вони морщилися від чого були схожі на зморщені солоні огірки. Стосовно дітей, однозначно так. Вони, хто на самокатах, хто на велосипедах бігали за мною, наче за знаменитістю якоюсь. Словом, на роликах тут їздив тільки я, і ще група дівчат нижче.

Якось я заїхав у самий низ. Поряд йшли люди з крихітною собачкою, такою крихітною, що якби не її гавкіт, я б і не помітив. Зробив круг і їхав назад.

• Стій!! — почувся крик ззаду.

Малий у дурнуватій кепці побіг за мною. Не встиг я посміхнутися шанувальнику, як пролунав крик десь зверху. Я навіть роздивитися не встиг, ця особа просто пролетіла за якісь міліметри від мене. Швидко зрозуміти що і до чого, допомогли дівчата зверху. Їхній захват був такої сили, наче ця подруга сальто крутанула, на роликах і вдало приземлилася, а на ділі, просто зістрибнула з бордюру висотою трішки більше метра. «Ха! Серйозно. Я таке робив коли тільки на них стояти навчився». — подумав я, і аби… не знаю, довести свою крутість чи… так, сто відсотків довести свою крутість.

Я виїхав вище. Спинився перед цим бордюром. Що це за прекрасне у своїй суті відчуття! Ти стоїш, і відчуваєш, як серце стукотить швидше, ноги ледь-ледь тремтять, а руки стискаються самі по собі. Деякі перехожі навіть спинились, щоб на власні очі побачити, як молодий хлопчина зробить щось вишукане, майже неможливе, або ж здере лікті та коліна від нещадної гравітації.

 З цього ракурсу я роздивився цю дівчину. Звичайні фітнес ролики, рожеві; наколінники і налокітники, «яка нудьга», - подумав я тоді. «Справжні ролери такого не носять». Широкі джинсові штани, джинсова розписана всілякими написами куртка, чорні окуляри і розпущене русяве волосся. Милувався я недовго. Ролики самі поїхали вперед. Коли таке трапляється, отже шляху назад немає.

За кілька секунд я розігнався. Всі погляди спрямувалися на мене. Застрибаю на бордюр, кілька секунд їду по ньому. Бачу край і висоту..стрибок. Всередині усе холоне. Повертаюся в повітрі спиною назад. Клац! Їду задом, усе гаразд.

 Аплодисментів не було, але після трюку найкраще це не вони, а повільне скочування на колесах. Я не стримався і зробив переможний жест рукою.

Знову зробив круг навколо фонтану знизу. Під’їхав до того самого місця я спинився. Вдала спроба першого разу, переконала мене, щоб зробити повторний стрибок. Саме там наші погляди перетнулися. Ця дівчина підняла великий палець вгору, що не аби як вплинуло на моє остаточне рішення.

Настільки, що я і не зрозумів, як зависнув у повітрі. У цю мить відчуваєш себе живим, між безпекою вгорі та небезпекою яка чатує внизу. Клац!

— Мам, ти бачила?

— Бачила – бачила. Що в голові має бути, щоб цибати звідти?

У цей момент музика закінчилась. Я почув і просто стиснув зуби. Увімкнулась нова пісня, проте тепер ці люди здалися бридкими. Вони вміють лише засуджувати, але не робити!

— Та пішли ви всі… — сказав півголосом.

Розігнався до того самого бордюру тільки тепер спиною вперед. Проте трюк не вдався через якогось малого, який вибіг на дорогу знизу. Я загальмував та розвернувся перед самим бордюром. Відчувши втому, присів на лавку. Раптом звідкись біля ніг взявся чорний кіт з жовтим нашийником. Одразу ж взявши малого на руки, я пожалкував. Шерсті від нього було, як від десяти котів.

Від музики боліли вуха, тому я прибрав навушники. Кошак мурчав і явно отримував задоволення на відміну від мене. Єдиним моїм задоволенням у той момент могла стати пляшка «Коли» з холодильника. Тільки від цієї думки слина назбирувалась у роті.

Прямо переді мною спинились рожеві ролики. Рука, на якій красувався браслет з бісеру, потягнулася до котячої голови. Дівчина присіла, гладячи кота. Окуляри було знято, погляд цих зелених зіниць був таким же несподіваним, як удар об твердий асфальт.