Глава 11. З побічних ефектів – галюцинації

У місті осінь відчувається інакше. Урбаністичні пейзажі вселяють оптимістичність, навіть коли дерева стоять напівлисі. Натомість село здається загадковим, хоч і з похмурим акцентом.

Спочатку Уляна завозить свої речі до квартири Грега. Відмовлятися від тимчасово окремого від усіх житла вона не збирається. Щоправда, після розповідей Грегора вона ніяковіє й оглядається на кожному кроці. Навіть величезний ліфт з плавним ходом не вселяє довіри.

Сам хлопець запевняв її, що він достеменно не знає, чи може хтось стежити за його квартирою:

— Просто треба бути обережною і трішки зіграти, розумієш? — Грег наостанок, проводжаючи Уляну на автобус, цілує її у скроню й повторює те, що вони вже сотню разів і так повторили.

— Розумію. Але де я, а де — акторська гра?

— Я впевнений, що ти достатньо для цього талановита, — усміхається хлопець. — Якщо у квартирі щось буде не зрозуміло, пиши мені. З’ясуємо, розберемося.

Уляна тільки киває. Вони в її останній день обмінялися контактами. Дівчина філософські дозволяє собі не рефлексувати з того, що її перші стосунки взагалі не серйозні, не пропонують їй жодних перспектив і розвиваються так стрімко. Наскільки її спокою вистачить, вона точно не може сказати.

Але натхненно повертається до міста, їде до нового житла й з долею передчуття відчиняє двері ключем. Цікаво подивитися, в яких умовах воліє жити Грегор, а не в яких він вимушений коротати свої дні.

Те, що хлопець не дрібниться, вона зрозуміла, коли він їй дав тільки адресу. Новенький комплекс, що відносно нещодавно побудували в їхньому місті, відзначився скандально великими цінами.

— Звідки у тебе ці гроші? — Уля примружує очі.

— Ти мене досі підозрюєш у криміналі чи що? — Грег відповідає тим самим.

— Ні. Але намагаюсь зрозуміти.

— Агов, я ж програміст. Ти знаєш, що айтівці — доволі багаті люди? Я загорівся ідеєю купити житло, я купив його. Спочатку в кредит, але вже все виплатив.

— Так просто?

— Не просто, я пахав по двадцять годин на добу.

Уляна повірила. Вона бачила, як Грег багато часу проводить за своїм кодом. Останніми днями вона його вмовила працювати за кухонним столом. Як не крути, а він більше походив на робоче місце, ніж тумба з-під телевізора.

Житло Грега зроблено чи не то в лофті, чи не то в мінімалізмі. Це називають авторським ремонтом? Уляна достеменно не знає. Їхня з мамою квартира була на декілька порядків скромнішою. Там не було ані підігріву підлоги, ані десяти різних світильників у кожній зоні кімнати.

Уля ставить свою сумку на підлогу в коридорі. Навшпиньках іде далі. Крадеться, наче зараз збирається зазирнути в чуже життя. А що краще розповість про чоловіка, як не його квартира? За словами Грега, прожив він тут всього рік. Але ж цього достатньо, щоб побудувати життя й залишити слід на квадратних метрах.

Дівчина розглядає стильну студію, де між кухнею, столовою й гостиною нічого немає, окрім різних килимів. Всюди осів пил, що неприємно лоскоче ніздрі.

— Ось так завжди, — зітхає жартівливо. — Дають пожити, а тут роботи на п’ять годин прибирання тільки.

Деінде розкидані речі, начебто господар насправді вийшов нещодавно. Фліска на бильці сірого дивану, чашка в раковині. Уля бере кофту до рук і втягує її запах. Зовсім не пахне Грегом. Хоча стійкий одеколон досі відчутний. Мабуть, у селі хлопець відмовився від парфумів.

Уляна заглядає до ванної кімнати — очікувано стильної. Востаннє таку дівчина бачила на картинках, коли мріяла про відпочинок у горах. З їхнім скромним бюджетом, що витрачався на її лікування переважно, можна було розраховувати тільки на насолоду від зображень. А тут картинка ожила й стала реальністю.

Вишневецька досі на підкірці свідомості чекає, як їй скажуть, що це все — розіграш. Такий собі жарт долі. Або ж її хвороба почала прогресувати, а з побічних ефектів — галюцинації.

Останній пункт у її екскурсії — спальня. Дівчина не відмовляє собі й плюхається на ліжко. З м’якеньким матрацом, що не кривить її спину, а сам вигинається. Це ліжко Уляна не береться навіть порівнювати з тим, яке їй спочатку виділили на дачі. Та й диван, на якому зараз доводиться спати Грегу, далекий від цього дива.

Уляна одночасно розривається між насолодою і сумом, що затоплює серце. Нарешті вона дісталась до зручних меблів. А ось за самого Грегора образливо. У його власності така гарна квартира, а доводиться ставити життя на павзу через когось.

Уля не стала лізти в справи хлопця. Вірити йому на сто відсотків теж не хотілося. А все одно вона зі своєю доброю душею вірила.

«Напиши мені, як дістанешся квартири».

Повідомлення розриває її тишу.

«А я вже тут».

У відповідь їй телефонують:

— Як ти там? Освоїлась?

— Ну майже. Тільки оглянула квартиру.

— Навіть заздрю тобі. Там таке зручне ліжко, — зітхає хлопець у слухавку.

— Як раз зараз його перевіряю, — піддражнює. Встає сама й відкриває шафу. Проходить пальцями по ряду світшотів і худі. Здається, іншого одягу Грег не визнає.