Глава 10. Склероз, найцінніше й спецефекти

— Розсіяний склероз? — з нерозумінням перепитує й морщить обличчя. — Ти щось забуваєш?

Уля істерично сміється. Закидає голову до стелі й гогоче. А потім різко обриває сміх, наче піаніст ронить на клавіші клап. Дивиться на Грега через плече. В очах — тільки серйозність, що ніяк не в’яжеться з попередніми емоціями:

— Ні. Це аутоімунне захворювання.

— Стій, аутоімунне — це, — Грег ковтає слину, чухає ніс і намагається сформулювати думку, — це коли організм сам себе атакує?

— Так, приблизно так.

— А МРТ ти зараз шукала, щоб?..

— Я руку погано відчуваю, — Уля відповідає наче байдужим голосом, але Грег відчуває, як з того витікають усі фарби.

Йому хочеться підтримати Улю. Він до біса не розуміє, що таке її захворювання. Але ж і цього достатньо, щоб зрозуміти: Уляна по життю боєць. Вона сильна й смілива, коли справа стосується боротьби за життя. А коли стосується того, аби про цю боротьбу розповісти, вона перемикається знову на невпевненість.

Це вже Грега не підкупає, а відверто дратує. Нічого не каже, а тільки обіймає дівчину, цілує її в потилицю.

— І що з рукою?

— Начебто зараз стає легше. У мене рідко буває таке. А коли буває, я одразу дивлюсь, коли можна робити наступне МРТ. Кількість процедур на рік обмежена.

— А що показує МРТ? — обережно перепитує Грег, не випускаючи з рук тіло дівчини. Воно навіть дещо обм’якає і довірливо тулиться до нього. — Пробач, просто я нічого про це не знаю. І хочу зрозуміти.

— При розсіяному склерозі з’являються вогнища запалень на нервових структурах. Вони не дають організму нормально функціонувати. І коли з’являється якийсь симптом, мені стає страшно. Я знаю, що так не правильно — трястися кожного разу, коли сіпається око, але ж як є вже.

Уля й тут наче виправдовується за свою поведінку. А Грег розуміє дві речі. По-перше, не в одного нього купа скелетів утрамбовано по шафах і там замуровано. По-друге, йому потрібен час. Він має подумати, як донести Уляні просту думку — вона не має виправдовуватися. 

Нібито це істина. Прописна. Вона точно має бути в якомусь кодексі. Грег це знає. А як це пояснити людині, яка не може жити без виправдань і червоних вилиць?

— Зате ти зараз не рефлексуєш через наш секс, — невдало жартує Грегор і намагається піти від тієї розмови.

А сам думає, що у нього з’явилось по-третє. Йому треба почитати в інтернеті більше про цей склероз.

— Дарма нагадав, — невесело зовсім усміхається Уля. — Зараз почнеться.

— Тоді, щоб не було рефлексування, пропоную сходити по черзі в душ і розстелити нарешті цей диван.

— У душ, угу, — від відповіді Уляни так і тхне сарказмом.

— Гаразд, у саморобний душ, — сміється Грегор, натягує на голе тіло штани й нахабно заявляє: — Саме тому я тобі не пропоную приймати цей душ разом.

На дачі Гончаренків була заведена тільки каналізація в будинок. Води тут не було. Так що душем став невеликий бак, у який доводилося наливати заздалегідь розведену воду. Суворо. Дешево. І плакати іноді хочеться, коли дивишся на це дивно цивілізації, що тільки миттю зазирнуло в цей будинок.

Уляні на правах нової гості Грег пропонує йти першою. Допомагає з водою, яку нагрів на швидку руку в чайнику.

— Але якщо що, клич. Я почую, — підморгує і зникає.

За той час, що Уляна користується благами прогресу, Сидарес встигає багато. Перестилає диван, знаходить помилку в коді, яка до цього підступно ховалась, а зараз лягла на видне місце, й читає про розсіяний склероз. У нього мурахи біжать всім тілом — від п’ят до вух і у зворотному напрямку. У мережі пишуть стільки всього, що Грег не розуміє, як це Уля могла перенести. Не кожен дорослий зможе з цим тягарем впоратися, а тут — молода тендітна дівчина. Вона справжній Атлант: тримає на своїх плечах дещо важливіше за небосхил. Своє життя.

Коли Грег дочитує третю статтю, а Уляна так і не повертається, йде до неї. Стукає по тонкій фанері на саморобних дверях:

— У тебе там все нормально?

— Угу, зараз вийду. Ти можеш собі воду ставити вже.

Грег хмикає. Але слухняно наливає і собі воду в чайник, ставить той на газову плиту. Слаба у них виходить сільська романтика. І Грегор не розуміє, чи може він усе це перевести в міську й доволі цивілізовану площину?..

Їхня сором’язлива павза затягується. Уляна одразу з душу шмигає до себе в кімнату. Грег закочує очі. Він не злиться, ні. Нічого іншого Грег не очікував. Він вже розуміє — Уля припинить ніяковіти, коли трапиться щось більш емоційне.

Чи треба з цим боротися? Безумовно.

Як? Він ще не вигадав.

Коли Грег повертається до кімнати, там він нікого не знаходить. Теж очікувано. Закидає свій рушник на двері, які використовує замість сушарки. Після вже йде до кімнати, яку виділив Уляні. Більше заради жарту веде пальцями по шторі:

— Тук-тук.

Одразу ж після цього заглядає за чорний текстиль, не очікуючи на відповідь. Уля сидить на краю свого ліжка. Грегор майже на всі сто впевнений, що вона хоче піти до нього, але соромиться й очікує на його перший крок.