Глава 9. Цигарки, провина й склероз

Вдома до них доєдналась ніяковість. Точніше Грегор одразу ж увіткнувся у телефон, що нещадно почав розриватися, треба було тільки з’явитися мережі. А потім хлопець взагалі сказав, що йому треба терміново дописати код. Уляна ж тільки покірливо киває головою і йде до своєї кімнати.

Грег нібито й розуміє, що ой не так треба було зробити все це, ой не так. Звісно, немає жодного кодексу першого зізнання у симпатії та дій після першого поцілунку. А все одно Сидарес почувається винним.

Почуття провини їсть його маленькою ложечкою зсередини, наче морозиво з відерка. Грегор взагалі не думав про те, щоб цілуватися зі своєю вимушеною сусідкою. І тим паче — говорити їй про симпатію. І хоч того самого кодексу не існує, для Грегора зрозуміла прописна істина. Він — не краща партія зараз для будь-якої дівчини. А для такої милесенької й безневинної квіточки як Уляна — тим паче.

Хлопець звичним жестом відчиняє кватирку, впускаючи дощове повітря до кімнати. Зараз так і хочеться закурити. Нікотин Грегор ніколи не поважав, але в такі моменти важка тяга була б не зайвою. Лізе в рюкзак — у передостанню поїздку до містечка, коли нерви гуляли, наче на протязі, він все ж собі прикупив цигарки.

Відсуває стіл від вікна, різким жестом зміщує фіранку та сунеться до відчиненої кватирки. Невмілим жестом прикриває запальничку від вітру. Він не майстер у цій справі, тож прикурити вдається не одразу. На периферії мозку відзначає, що вони вчасно все ж повернулися додому. Надворі погода зіпсувалася. Якщо до цього сонце іноді пробивалось між плішинами хмар, зараз свинцева завіса не залишила жодного шансу.

Грег не збирався глибоко занурюватися до рефлексії. Хотів тільки мозок затуманити нікотинним димом. А замість того скурює вже третю сигарету поспіль і думає про майбутнє. Точніше – про перспективи з Уляною. Дівчинка не схожа на ту, з якою можна просто переспати. Хоча, якщо залишатися чесним, саме цей варіант для Сидареса був би кращим. Він не замислювався про цю складову життя, доки не з'явилася сусідка. Саме вона нагадала хлопцеві про деякі приємності його життя, які були до цієї чортової ситуації. А з іншого боку, непрямо, але ці ж приємності й довели Грегора до того.

Разом з цим Грегор не може заперечувати іншого очевидного факту – Уляна йому подобається. Не просто як симпатична дівчина з фігурою спортсменки. Щось є в ній. Її радість від простих речей, безпосередність і невинність ніби змогли пустити тріщину в шкаралупі Грега, яку він вибудовував роками. Це знаходить на одній чаші вигаданих ваг.

Іншу частину цих ваг займав Тимур. Точніше — його попередження. Що там казав йому друг у першу розмову після поселення Уляни? Не засмучувати її. А якщо Грег з нею переспить, а потім скаже, що перспективи у них сумнівні, це засмутить дівчину? Поруч з Тимуром тулиться підслуханий уривок з сесії психотерапії. Він не дає Грегу досі спокою. Чому Уляну наново вчили ходити й говорити?

Це все переміщується у скажену кашу в голові Грега. І нібито над висновком не треба забагато думати. Все логічно й зрозуміло. Йому треба триматися від Уляни далі. Вона за декілька днів повернеться до міста, а він скоро поїде в психлікарню.

А все одно егоїстичне бажання вирвати у життя момент безтурботності підіймає голову й допитливо зазирає Грегу в душу. Хлопець, згнітивши серце, не дає егоїзму заполонити все у його душі.

Коли в легенях не залишається місця для свіжого повітря, Грег відкидає від себе пачку цигарок. Повертає стіл на місце й намагається вдатися в роботу. Не дарма сам Сидарес вже давно себе оцінює як дорослого й раціонального. Він може перемикатися між духовним і матеріальним, покладаючись у цьому тільки на себе. Він себе давно видресував. Можливо, через це у нього й не було ніколи серйозних стосунків. Не ладилось з дівчинами, які не могли змиритися — у Грега на першому місці буде самореалізація. Йому потрібні гроші на життя. Йому потрібно довести собі — він може досягати в житті вищого. Чим далі йде Грегор, тим більше потреб у нього виникає.

Хлопець із радістю б вже наслідував приклад сусідки й звернувся до психотерапевта. Та щось у нього не ладнається з представниками цієї професії. Малодушно хочеться звалити з плечей вантаж, з яким він уже пів року тягається. Навіть більше — є у нього тягар на все життя. І немає бажання перебирати кожного в пошуках тямущого фахівця. В уяві Грегора цей процес був схожий на те, як вимивають золоті камінці в річищах і на узбережжях. 

Через дві години у Грега занила шия. Ще через годину — голова почала нагадувати власнику, що вона не всемогутня. І якщо сам Сидарес не здатний знайти помилку, то його мозок тим паче не варто порівнювати з чаклунською паличкою. Вона тут йому не помічник.

Хлопець підводиться зі стільця, той вдячно відповідає скрипом. Грег зітхає. Іноді йому, невибагливому в побуті, неймовірно хочеться опинитися в себе вдома. У квартирі, де є підігрів підлоги замість скрипучої деревини, бойлер замість алюмінієвої каструлі й ортопедичний матрац на ліжку замість старого дивана.

Грегор навіть замислювався, чи не повернутися йому туди? Адже ніхто не ховатиметься від злочинців у себе вдома. Це абсурд. А навіть якщо час від часу на його квартиру хтось навідується, Грегу нічого не варто просто обережніше поводитися зі світлом. Не дарма ж у нього там важкі римські штори висять. Ані грама світла не пропускають.

Сидарес ще раз зітхає. Не варто йому зараз кудись рипатися. Якщо є можливість скоро все завершити, треба сидіти тихо. Щоб не зіпсувати все. І про Уляну треба не думати. Хоча це складно робити, коли, здається, він чує її дихання через шторку в коридорі.