Глава 7. Як доля вигадує ці сценарії?

Вечір для Уляни наступає занадто швидко. Вона навіть не встигає насититися цим днем. Коли дівчина після своєї хвороби пішла на впевнене одужання, вона вела щоденник. Записувала щодня причини, чому вона має далі жити. Мотивів у неї виявилось чимало. Наприклад, вона ніколи до того не їла солодку вату — режим легкоатлетки не дозволяв. Але Уляні здавалось дивним померти й не спробувати солодку вату. Або ж вона ніколи не вчилась танцювати танго.

Уляні здавалися ці причини вагомими. Вони додавали їй сил жити. Після, коли спогади про жах хвороби вже зійшли, щоденник вирушив у брухт. Дівчина ж замість цього завела собі нове правило: відзначати в пам’яті кожен гарний момент. Коли опиняєшся на межі життя й смерті, потім не хочеться знецінювати своє щастя.

Вишневецька до цього не могла похвалитися жодним безрозсудним вчинком. А тепер ось — пішла з будинку, живе в старому домі, розділяючи дах з дивним хлопаком. Чи це не навіжено?

Уляна сидить на темній кухні того самого старого будинку. На вулиці вже потемніло, а дівчині так не хочеться вмикати верхнє освітлення. У цьому моменті вона бачила дивну насолоду: з хвіртки потроху лине свіже повітря впереміш зі звуками села, що засинає. Слабке світло від лампочки у витяжці додає кухні містичності, а не похмурості. Вишневецька ж вдихає запах хризантем, які сьогодні несподівано вночі прибили перші заморозки.

Прокручує весь день у голові: і оладки, і букет хризантем, і навіть те, що їй довелось оголитися на секунду перед сусідом. Ця несподівана відпустка заряджає Улю. Вона, зазвичай ляклива й тривожна, тут начебто розслабилась. То свіже повітря геть видуває всю надуманість? Чи відсутність рамок, зазвичай присутніх у батьківській квартирі, нарешті дало Уляні дихнути дещо глибше?

Якби Уляну ще тиждень тому незнайомець застукав би за перевдяганням, вона б прокручувала цю ситуацію тричі на хвилину. Сьогодні на рефлексію дівчина виділила собі пів години. Потім заборонила страждати через відверту дурість. Філософські подумала, що вона не перша й не остання, кого Грегор бачив голу. І він не останній, хто це зробить.

Це відчуття дозволеності Уляні сподобалось. А те, що вона сама й без допомоги приготувала оладки, її піднесло на новий рівень. Уля любила радіти тому, що для інших людей могло здатися дрібницею. Її життя навчило.

Уляна, звикла до поблажливої реакції людей на її інфантильну радість, чекала від Грегора подібних зітхань і закочування очей. Хлопець її здивував. І, чого гріха таїти, підкорив. Грег на відміну від багатьох інших відразу ж підхопив її емоцію і підіграв. Уляна тільки за це готова була піддатися пориву й обійняти хлопця. Порив жив недовго, його абсолютно нахабно затоптала природна сором’язливість.

Уля дивиться на годинник. Сумнівається, чи може вона далі господарювати на кухні. У її скарбничці гастрономічного досвіду поки що тільки картопля й оладки. Уляна навіть не знає, що ще можна приготувати — уподобання Грега вона зовсім не знає. Турбувати його вкотре за день теж не наважується.

Навіть злиться на себе за це. Тож не складно встати, постукати пальцями по дверях у його кімнату і запитати, що йому приготувати. На Уляну знову накочує звична невпевненість — надвечір вона частенько повертається.

— А що, на вечерю знову не розраховувати? — смішливий голос лунає з коридору. Вишневецька з несподіванки ледь не падає зі скрипучого стільця. І це Грег одразу ж коментує: — Тихіше, ти чого?

— Просто не очікувала. А вечерю, — дівчина запинається традиційно. — Я не знаю, що на вечерю готувати.

— А сама ти що хочеш на вечерю? — Грег відчиняє холодильник, прискіпливо оглядає його вміст. — Одразу кажу, що червоної риби на брускети немає.

— Та годі сміятися наді мною, — бурчить Уляна. — Таке враження, що ти не їв ніколи в житті нічого такого? — руками малює кола у повітрі, начебто цей жест може якось пояснити її слова.

— Їв, звісно. Просто в сусідньому містечку, де я купую продукти, про червону рибу тільки чули й бачили через екран.

— Ну от, а ти смієшся над тими брускетами.

— Здається, я зовсім здичавів у цьому селі, — резюмує Грегор.

— А чого ти тут взагалі живеш? — цікавиться Уля, підгинаючи ногу під себе.

— Та так, детокс собі влаштовую, — Грег підіймає плечі, намагається у цей жест вкласти всю безтурботність, на яку здатний. — Будеш на вечерю омлет і бутерброди?

— Давай. Мені чимось допомогти? — одразу ж включається у процес.

— Угу, помий томати.

Вони готують вечерю в чотири руки. Уляна ловить від цього справжній кайф. Вона завжди раділа, коли те, до чого вона докладає зусилля, дає результат. Раніше цим були навчання й атлетика. Потім — одужання. В останній рік — робота. А зараз дівчина відкрила для себе нове.

Вдома зазвичай матір виконувала всю таку роботу. Говорила, що Уляна має зосередитися на собі. Умови у дівчини були, що кажуть, тепличні. До цього експромту Вишневецька й не замислювалась, наскільки вона не придатна до життя. А помножити це ще на її невпевненість і постійні страхи, так виходить катастрофа.

— У тебе непогано виходить, — коментує Грегор її спроби рівно нарізати овочі. — Але можеш так сильно не заморочуватися. Якщо шматки не будуть однаково ідеальні, на смак то не вплине. Точніше вплине, але ж і ми не в ресторані.