Глава 2. План виявився лайном

Грегор залишає сусідку в кімнаті, а сам іде до своєї кімнати. Відчиняє маленьку кватирку на дерев’яній старій рамі, запускаючи в кімнату свіже повітря, просочене вереснем і озоном.

Погода ніяк не сприяє гарному зору Грегора. Він і так замислювався над покупкою лінз чи окулярів, а тут ще його вимушене переселення в село з дуже маленькими вікнами й поганим освітленням. Варто було сонцю хоч трохи пропасти з горизонту, як у кімнаті одразу ж ставало темно. Хлопець вмикає лампу. Сідає за ноутбук, вже пошарпаний тяготами життя.

Насамперед дивиться пошту, потім — листування з замовниками. Якби він працював не програмістом, йому б було набагато важче ховатися. Працевлаштування в країні хоч і не скрізь офіційне, але б це ускладнювало пошук грошей Грега. А так — роби собі свою роботу за гарні гроші на іноземному ринку й не парся за це життя.

Навіть мисливці на нього навряд чи мають настільки зв’язків і сил, щоб знайти його за переводами на онлайн-гаманці. Тут Грег почував себе безпечно. Інша справа — з його прибутком можна було б знайти житло пристойніше. Однак хлопець не занадто ризикував купувати квитки на потяги й літаки. Краще вже тут, десь поблизу, перечекати.

Він живе тут вже три місяці, а досі в глибині душі не зникла надія — це ненадовго. Іноді хлопець давав собі час розслабитися. Тоді він пив увечері пиво й думав над тим, що все постійне — це те, що колись було тимчасовим. Його накривала апатія, придушена зверху обертами алкоголю. Дякувати, що це й швидко проходило. Тільки-но з затуманеного мозку спадала дія спирту.

Розгрібається з роботою і доходить до найцікавішого. Розмови з Тимуром. З другом вони спілкувалися не надто часто. Навіть не в межах загальної конспірації. Вони й до цієї ситуації підтримували рідко зв’язок.

— Слухаю, щось важливе? — голос у слухавці зі збитим диханням.

— Я не своєчасно? — уточнює більше для проформи, ніж його реально це хвилює. 

— Ну щось на кшталт того, — пихтить друг.

— Ти що, займаєшся сексом і береш слухавку?

— Ти придурок? Якби у мене був секс, я б тобі не відповідав.

— От друг ще називається, — бурчить у слухавку. З Тимуром у них завжди було таке спілкування — на грані стьобу та братського кохання.

— Я машину ремонтую, — пояснює нарешті Тимур свій дивний голос.

— А, тоді можеш спілкуватися.

— Я ще нічого не нарив, сиди далі там, де сидиш, — друг передбачає думки Грега одразу ж і говорить йому головне.

— Здається, що нам треба якось поміняти план дій, ні? Інакше я тут постарію.

— І гарно. Знайдеш там собі сільську красуню, з нею вже діточок народите. Там є у тебе на приміті хтось цікавий?

— Угу, баба Маня і її внуки навпроти.

— Наскільки я пам’ятаю, у баби Мані має бути онучка років шістнадцяти.

— Агов, друже, нагадаю, що мені двадцять п’ять.

— І шо? Виховаєш як раз під себе.

— Мене діти не цікавлять, — відрізає Грег, не розуміючи, як вони взагалі дійшли до цієї теми. А друг в слухавці не вгомониться — сміється:

— Ага, я пам’ятаю, що тобі подобаються жінки старші за тебе. Саме через одну з них ти зараз стирчиш там, де стирчиш?

— Я тобі телефоную не за порцією тупих жартів.

— Так?  А навіщо тоді?

— Якого біса у мене з’явилась сусідка? — це вже Грегор видає злим, хоч і тихим голосом. Слід гадати, що звукоізоляції в цьому будинку не існує.

— Яка ще сусідка?

— Якась. Я без поняття, хто вона. Приходжу, а на мотузці труси чужі висять!

— Ого, а тебе що, так довго не було?

— Декілька годин, я в місті був.

— А вона вже попрала, ти диви, яка господиня, — не припиняє сміятися Тимур. — А ім’я у твоєї сусідки хоч є?

— Вона сама себе назвала Уляною.

— От же, — Тимур лається у слухавку. — А що вона тобі сказала?

— Сказала, що ключі їй дала Марина. Марина — це ж твоя сестра?

— Угу, моя. Я дізнаюсь, якого біса вона взагалі там забула, — друг міняє тон з розслабленого на серйозний.

— Ти її знаєш?

— Знаю. Ти цей, — заминається, — не виганяй її поки, окей? Якщо вже приїхала.

— Та я і не збирався. Тільки хотів дізнатися, наскільки вона безпечна для мене?

— Не думаю, що вона в принципі може бути небезпечною. Ти тільки її — ну не знаю — не засмучуй там чи шо…

— Вона вагітна? — Грег робить єдине зрозуміле для нього припущення. Звісно, засмучувати не можна всіх людей — це їм на уроках в школі розповідали. Але ж щоб це виділяли в окрему пораду…

— Тьху-тьху! Ні, ти шо. Принаймні не від мене!

— А, так це твоя колишня?

— Та ні. Точніше… Ні, не колишня, — Тимур зовсім плутається у свідченнях і закінчує свою і так нерозбірливу промову жалісним зітханням.

— Ти можеш пояснити нормально?