Глава 1. Там, де закінчується світло

- Мене звати Рорі. Точніше Роріка Бетхейвен. Так, моїй матері, очевидно, було дуже весело, під час обрання мого імені, але воно моє, тому ідіть нахрін зі своїм засудженням. Вам напевно буде цікаво, якщо я розповім вам трохи про себе, але поки подивіться на цю неймовірну красу.

В об'єктив камери дивилась дівчина, приблизно 168 см на зріст, глибокі карі очі, шовковисті каштанові пасма вибивались з високого кінського хвоста від поривчастого океанічного вітру. Дівчина на вигляд була значно молодшою ніж казали цифри в її документах.

- Отже, ми знаходимось на чарівному неназваному острові, який я облаштувала як свою дослідницьку станцію. Тільки подивіться на цей океан, - дівчина відвернула невеличку камеру від свого обличчя, та повільно показала океан, що був перед її очима, зариваючись пальцями ніг в м'кий мілкий пісок. - Я не можу відвести погляд, але я винна вам розповідь, як я тут опинилась.

Повернувши камеру знову до свого обличчя, Рорі повільно відвернулась від океану, залишаючи його своїм заднім фоном та пішла вглиб острова.

- Як ви всі вже в курсі, я знімаю невеликі влоги кожного свого занурення на моєму улюбленому підводному судні, хто пам'ятає як воно називається, пишіть в коментарі, - дівчина посміхнулась в камеру, а потім трохи відвернула об'єктив вліво, та показала невеличку підлодку, яка була пришвартована за кілька метрів від самодільного пірсу, біля якого був звичайний човен, на якому дівчина могла дістатись до судна. - Вам певно цікаво, як я сюди це все доставила та облаштувала. Звісно, що не зовсім сама. - посмішка. - Мені допомогла компанія, на яку я працюю від завершення інституту, тобто вже цілих 4 роки. Отже, в мене тут є невеличка дослідницька станція, в якій я буду жити і працювати 30 днів поспіль. - Дівчина показала на камеру через своє плече на "коробку" розмірами десь шістнадцять квадратних метрів. - Але всередині я покажу вам трошки пізніше. Доречі, поки тут все облаштовувалось, я встигла пропустити день свого народження, та ніхто не зміг би мене з ним привітати, адже тут немає зв'язку. Тож, привітайте мене всі, коли побачите це відео на своїх єкранах, вчора мені виповнилося 27 років. Юхууу. - Дівчина весело розсміялась. - І це мій найбільший влог про занурення та дослідження. Побажайте мені удачі. Наразі кінець зв'язку, всім па-па!

Помахавши рукою, дівчина вимкнула камеру, та видихнула повітря, знову розвернувшись обличчям до океану, її обличчя було спокійним та вдумливим, а очі світилось від цікавості до незвіданого.

Острів був не надто великим за територією, за 10 хвилин дівчина могла перетнути спокійною ходою від одного берега до іншого. На острові була невеличка кількість рослинності та пару пагорбів, висотою не більше шести метрів.

Рорі натягнула на себе тепле худі на зіпі та вдивлялась у горизонт. Що там на неї чекає?

Дівчина закрила очі, посміхнулась сама до себе, та зайшла в свій "дім" на найближчі 30 днів. Ввімкнувши ноутбук сіла на ліжко та вставила флеш-карту з камери у відповідний отвір, запустила процесс викачування файлу та відклала все в сторону, далі взяла щоденник та почала записувати все, що робила сьогодні від самого ранку.

"День 1.

Прокинунулась о 6:00, поснідала консервованою кашею, запустила генератор, підключила обладнання для відстежування погодних умов та радар, який в разі чого покаже та запише інші судна, які будуть десь поблизу острова. Дослідила кожен куточок острова, ні однієї живої, душі окрім багатьох різновидів комах. О 13:00 пообідала, та трохи відпочила, та почала підготовку споряджння до першого занурення. Оскільки знаходитись на березі, коли стемніє, мені мало хотілось, прийняла водні процедури, та вийшла трохи познімати для влогу. Викачую файли з камери. Перевірю чи все є по списку на завтра, та буду лягати десь о 20:00."

***

Будильник спрацював рівно о 5:30. Спокійно піднятися з ліжка не вдалося. Вчора ввечері, вже після восьмої, море стало неспокійним. Невеликі хвилі билися об берег, вітер посилився ближче до ночі. Рорі навіть кілька разів перевіряла прогноз перед тим як лягти.

На острові панувала тиша, за тонкими стінами дослідницької станції ледь чутно шумів океан. Хвилі накатували на берег з однаковим інтервалом, ніби хтось розмірено відраховував секунди.

Сьогодні був той самий день. Перше занурення. Рорі різко сіла на ліжко потерла обличчя долонями.

-Ну що ж, Бетхейвен...- пробурмотіла дівчина. - Тепер тільки вперед.

Вона піднялася і підійшла до одного з невеличких вікон. На вулиці тільки почало світати. Небо над горизонтом було пофарбоване в холодні відтінки сірого та рожевого, поверхня океану здавалась майже нерухомою. Занадто спокійна.

- Дивно...

Дівчина швидко одягнулась, зібрала волосся в пучок та підключила ноутбук. На екрані з'явились показники обладнання. Температура води - в нормі. Солоність - в нормі. Тиск - в нормі. Швидкість вітру - мінімальна. Рорі перепровірила дані ще раз. Ніяких аномалій.

- Чудово. Значить, сьогодні океан вирішив мене не вбивати.

Дівчина посміхнулась і попрямувала до виходу. Через кілька хвилин Рорі вже стояла біля причалу. Підводне судно хиталося на воді, дівчина сіла в човен прив'язаний довгою мотузкою до саморобного пірсу, та підпливла на ній до підлодки, ступивши на сходинку біля герметичних дверей, та відштовхнула човник назад до пірсу.

Підводне судно було невеликим, розрахованим на одну людину, невелику кількість обладнання та запасів плюс-мінус на 12 годин. Чим менше людей брало участь у дослідженні, тим менше було зайвого шуму, випадковостей і... питань.

Дівчина легко влізла в середину судна, закрила за собою люк та ввімкнула всі системи. Один за одним загорілися прилади. Система життєзабезпечення - активна. Кисень - 100%. Тиск - стабільний. Глибина - 0 метрів.

- Чудово. - посміхнулась дівчина натягуючи гарнітуру, перевіряючи зв'язок з береговою станцією, та вмикаючи запис. - Мене звати Роріка Бетхейвен, і це моє перше занурення в цьому влозі. День другий, час - 6:47 ранку. Мета - вивчення рельєфу дна, температури води, місцевої екосистеми та пошуку невідомих видів. - Рорі посміхнулась. - А якщо пощастить - знайду щось, чого іще ніхто не бачив.